сочинение на тему :
"Чи потрибен сучасним людям етикет?"​

Объяснение:

Нещодавно я була свідком досить бурхливої дискусії на дещо несподівану тему: чи потрібні сучасній людині усілякі правила поведінки, „доброго тону” і етикету? Переважала думка, що в наш прагматичний, мобільний і демократичний час всі ці „китайські церемонії” – річ абсолютно зайва. Цей висновок мене дещо збентежив, але водночас змусив замислитись: може і справді „добрі манери” – поняття застаріле? Та й на окремих диваків, які, аби відчинити двері на дзвінок, вдягають піджак, вітаючись, знімають капелюха, а видираючись з переповненого автобуса, намагаються подати руку дамі, ми найчастіше дивимося з іронічною посмішкою.

Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.

Проте, як казали древні, часи міняються, і ми міняємося разом з ними. Нині у всьому світі відчутна тенденція до уніфікації та спрощення норм поведінки. Людство стає більш демократичним, вільним, розкутим. У наших стосунках менше формальності та умовностей. І це чудово. Але відсутність умовностей зовсім не означає безцеремонності й нахабства, а розкутість – розв’язності та грубості у поведінці. Вічливість і делікатність у стосунках потрібні нашим сучасникам так само, як і колись. І так вже влаштована наша психіка, що, якими б модерними і просунутими ми б себе не вважали, нову людину сприймаємо саме за її зовнішністю і манерами. То може ми зовсім даремно „списуємо” в архів оті старомодні „гарні манери”, правила і те, що колись називалося добрим тоном? Звичайно, дещо у цьому „кодексі” і справді застріло. Та переконана, що і найсучаснішій людині зовсім не завадить знати, як слід поводитися на діловій зустрічі чи офіційному прийнятті, кому, як і коли подавати руку і ще цілу купу не менш важливих речей. Бо ж ці правила вигадані зовсім не для того, аби ускладнювати життя „простим хлопцям”. Адже добрі манери – це, насамперед іб висловити свою повагу до інших. А це – завжди цінується людьми і ніколи не застаріває. Втім – не меншою мірою це і повага до самого себе. А ще психологи відзначають: людина, яка володіє добрими манерами, дотримується правил доброго тону у будь-якому товаристві почуває себе впевнено і комфортно. Хай навіть оточуючі цього і не розуміють. Адже, як зауважив один розумний чоловік, „ ваші добрі манери – найкращий захист від поганих манер іншого”.

Відповідь:

Нещодавно в магазині, як зазвичай, притримав двері одній юній леді, а вона прийняла це за відвертий флірт з мого боку. Я здивувався, адже це була проста буденна ввічливість, а потім задумався і вирішив, що та дівчина просто щось неправильно зрозуміла, і на певний час забув про цей трохи ніяковий випадок. Але сьогодні намагався повторити щось схоже: допомагав жіночці підняти важкі сумки до маршрутного таксі. То тут вже її здивуванню не було меж, а не моєму: вона щиро подякувала і додала, що «таких милих хлопчаків зараз ще треба пошукати, бо схожих, здається, зовсім не залишилось». З одного боку, ці слова приємно потішили мою самозакоханість і швиденько підняли і без того високу самооцінку, але з іншого боку, вони дали мені зрозуміти, що сучасне покоління забуває про колись усім знайоме слово «етикет». Тож виникає логічне запитання: чи все ж потрібний сучасним людям етикет?

Спробуємо трохи напружитись і згадати історію. Вперше правила поведінки на території України у писемному вигляді запропонував великий київський князь Володимир Мономах. Правила були досить примітивні, але влучні й актуальні. Державний муж наполягав на тому, щоб у кожній сім’ї поважали чужу працю, шанували гостя, віталися навіть з ворогом, допомагали нужденному. Зрозуміло, що це далеко не весь список корисних і потрібних настанов Володимира. Тому не дивно, що ці короткі правила допомагали кожному існувати в мирі і злагоді, знаходити задовільні компроміси. Та якщо піти трохи далі, то в дореволюційній час до етикету ставилися ще з більшою повагою. Гарні манери були невід’ємною рисою людини, яка вважала себе гідним членом тогочасного суспільства. Правила «хорошого тону» вивчалися в школах, гімназіях, більше того, з такою метою навіть створювалися спеціалізовані навчальні заклади, як-от Інститут шляхетних дівчат, або наймалися спеціальні вчителі, які мали серйозний багаж знань у цій сфері і могли передати його своєму учню. Проблеми з етикетом постали в період Радянського Союзу, але і там це питання було швидко вирішене і тоді з’явилася нова форма ввічливості, себто «радянський етикет».

Дивно, що сучасне покоління вирішило забути про загальноприйняті правила етикету. Так, дехто вважає, що зараз вони зовсім непотрібні, адже настали часи надмірної вседозволеності, кожен сам ладен вирішувати: коли і як йому потрібно себе поводити, а не наслідувати якісь дурнуваті настанови. Та я не погоджусь з таким баченням проблеми. Навпаки: ввічливість потрібна в людських стосунках, бо без неї ми просто не здатні дружньо існувати. Гарні манери — це не хвастливість і самозакоханість, а головний іб висловлення поваги до людей, які постійно тебе оточують. Кожному з нас завжди приємно бачити поруч людину, яка вміє правильно говорити і поводити себе на зустрічі, може вчасно подати руку або до підняти валізу. То чому це має виходити з моди?

Тож звертайте увагу один на одного, робіть дрібні приємності оточуючим, допомагайте тому, хто цього потребує. Згадайте про етикет і про гарні манери, навчіться робити вдалі компліменти і класти ніж з потрібного боку від своєї тарілки. Не думайте, що це зайве, думайте, що це зробить з вас достойну людину.

Пояснення: