сергій жадан – перші дні листопада

перші дні листопада.
вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
а він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?

третя по обіді.
суха осінь.
посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
світло таке легке.
вона четвертий день у дорозі.
хай їй хоча би тут буде спокійно.

якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
спробую перехитрити її застуду невиліковну.
я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.

як я її залишу?
незабаром почнеться вечір.
швидко стемніє, повітря остигне.
краще вже охоронятиму її речі.
краще вже грітиму її стигми.

раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого.

хай спить. хай розбереться зі снами.
хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

і ось він сидить, відраховуючи хвилини.
сидить, нервує без потреби.
а вона не прокидається лише з тієї причини,
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

осінь над ними з льоду й сталі.
холодні ріки, незнайомі люди.
найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.

аналіз поезії!

Windsorcastle    3   19.11.2019 22:16    61