Розповідь на тему душевна краса нашего нороду

Поняття народу і батьківщини для мене нерозривні і єдині. говорячи про багатство свого народу, я уявляю неосяжні лани батьківщини, море золотої пшениці під блакитним небом. недаремно ці кольори — жовтий і блакитний — стали кольорами державної символіки українців. моя земля багата родючими грунтами, які в роки великої вітчизняної війни ворог вивозив на захід; багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля. але найбільше багатство моєї батьківщини — її народ. навіть найбільші матеріальні цінності не замінять духовного багатства мого народу. милозвучна мова і лірична пісня, славна історія і численні традиції, та і сама вдача українців, щира, відкрита, доброзичлива,— ось найбільше багатство. і це багатство протягом століть треба було зберігати для нащадків. поетичне бачення рідного слова у кожного з нас своє, але всі ми ставимося до материнської мови з височини загальнолюдських моральних і естетичних цінностей. звертаючись до народу, і. франко писав:слові твойому іскряться і сила, й м'якість, дотеп, і потуга, і все, чим може вгору дух підняться. («мойсей») мамине слово, мамина колискова — наше перше підсвідоме знайомство з вітчизною. адже від батьківського порога починається рідна земля. біленька хата у вишневому садку - нездійснена мрія тараса шевченка. біла хата, біла сорочка, біла це становило неодмінну національну прикмету українця, бо білий колір — цс символ чистоти і душевної краси. білі рушники прикрашали оселю українця, білим вишиваним рушником мати стелила своїй дитині доріжку в далекі світи. як переплелись давні національні традиції з сучасністю! адже і зараз, як і багато років тому, мати співає своїй дитині колискову пісню рідною мовою; і нині, як колись, дарують матері своїм дітям рушники разом зі своїм благословенням. у тісному поєднанні з рушником існує хліб. більшість українських традицій пов'язані з хлібом. дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю, хліб несуть на відвідини породіллі, на входини в нову оселю, на весілля і на поминки. а весільний коровай! його прикрашали калиною. ще одна традиція нашого народу, адже народна мудрість свідчить: «без верби і калини нема україни». ці священні для українця дерева неодмінно росли біля хати. а українська пісня! недаремно говорять, що українець співає цілий рік і цілий вік. мелодійна дівоча пісня звучала в убогій хаті і на полі, жартівлива — на вечорницях та на вечорових ґулях молоді, ніжна — біля дитячої колиски, завзята — вела в похід козацьке військо на захист рідної землі. українці в усі віки захищали рідну землю від ворогів, але брали в руки зброю лише тому, що змушував ворог. бо не було більшого щастя для мого народу як мирна праця на своїй землі. хлібороби, трударі, добрі і щирі люди — ось риси представників мого народу. багатий мій народ і талановитими людьми, він дав світові видатних композиторів і художників, співаків і музикантів. такий народ заслуговує кращої долі. сподіваюсь, що він її матиме. той, хто здобув незалежність, зуміє вийти з економічної кризи. і тоді до багатства духовного додається і матеріальний добробут. я в це вірю.