Жiноча доля у творчостi Тараса ШевченкаПоряд з величними постатями героïчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящоï жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханоï. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночоï муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила Ї" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своïх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Украïнi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому. I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди ïм спiвчував, i улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:
У нашiм раï на землi Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своïм дитяточком малим - I на оновленiй землi Врага не буде, супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люди на землi - Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя - це доля рiдноï матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiï - голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першоï трепетноï любовi - Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своïх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменноï поеми. Їï прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героïнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицькоï розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали Ї" Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Їï життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду. Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про веселу життєрадiсну украïнську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченковi героïнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своïм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив ïï молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана. Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.
Т. Г. Шевченко – це визначна постать в украïнськiй лiтературi. Це майстер художнього слова, справжнiй патрiот, син Украïни. Його творчість актуальна і дотепер, тому що теми, які він порушував у своїх творах будуть існувати завжди; він мав багатющий світогляд.Досягнення Шевченка використовується різними шляхами: дехто з сучасних письменників бере рядки з його творів як епіграфи до власних творів, можна бачити наслідування Шевченкових традицій; праці Шевченка присвячені творчості його сучасників.Усi твори Тараса Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них – про Украïну та про ïï долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про тяжку долю дівчат та жінок, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє.Т. Шевченка по праву можна вважати взірцем поета ще на довгії літа.
iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить
прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящоï жiнки-матерi,
сестри, дiвчини, коханоï. "Такого полум'яного культу материнства, - писав
М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночоï муки не знайти,
мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу
i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без
матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила
Ї" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що
своïх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Украïнi,
одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.
I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди ïм спiвчував, i улюблений його образ
- це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:
У нашiм раï на землi
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своïм дитяточком малим
- I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi
- Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi.
Крiпацька неволя - це доля рiдноï матерi, яку передчасно "у могилу нужда та
праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiï - голубок молодих, у яких
"коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першоï трепетноï любовi
- Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок
своïх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн
нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх
епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменноï поеми.
Їï прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела
Тараса. Першi героïнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина,
Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без
щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить
панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат
Шевченкового часу ставали жертвами помiщицькоï розпусти, часто накладали на
себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не
випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в
тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра,
моя се вiдьма, щоб ви знали
Ї"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.
Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Їï життя заради сина,
повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю
вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина
забирають у солдати.
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про
веселу життєрадiсну украïнську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченковi героïнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися
своïм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника;
Марина вбиває ножем пана, який знiвечив ïï молодiсть; вiдьма горить
гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство,
уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.