Переказати цей фрагмент: захар беркут — се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями, а наймолодший максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом. високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. правда, він не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, ані не ловив звіра в лісових нетрях,— та проте працювати він не переставав. сад, пасіка й ліки — се була його робота. скоро лишень весна завітає в тухольські гори, захар беркут уже в своїм саду, копле, чистить, підрізує, щепить і пересаджує. дивувалися громадяни його знанню в садівництві, тим більше дивувалися, що він не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував і заохочував. пасіка його була в лісі, і кождої погідної днини захар беркут ходив у свою пасіку, хоч дорога була утяжлива і досить далека. а вже найбільшим добродієм уважали тухольці захара беркута за його ліки. коли було настане час, між зеленими святами а святом купайла, захар беркут з своїм наймолодшим сином максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця — все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як захар беркут.