Підготуй український народний переказ.

Були собі чоловік і жінка і мали четверо дітей. Жили вони з риболовлі. Якось чоловік застудився і помер. Жінка сама ловила рибу і годувала дітей. Та незабаром і вона застудилася і злягла хвора. Лежить у постелі, а дітей і немає чим годувати. Вже й у неї пересохло в горлі, мовила тихо до дітей: 
- Діточки, діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, щоб підвестися самій, а пити так хочеться. 
- Нема в хаті води, - одказують діти. 
- Візьміть глечик, - каже мати, - підіть до річки та й наберіть води. Одізвався старший хлопець: 
- Я не маю чобіт, нехай іде сестра. Мати до дочки: 
- Піди, доню, принеси мені води. 
- Я не маю хустки завинутися. Нехай іде менший. Просить мати меншого сина: 
- Піди, Івасику, принеси мені водички. 
- Я не маю в що вдягнутися, - одказує той. Так ніхто і не приніс хворій матері води. 
Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір'ям. А найменший хлопчина саме вбіг у хату, бачить - мати вже стає зозулею, став гукать до брата і сестрички: 
- Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. Скоренько біжімо по воду для неї. 
Схватили діти хто що: глечик, кружечку, відро. Всі побігли до річки, набрали води і кричать навперебій: 
- Мамочко, мамочко, пий воду. 
А мати вже вся обросла пір'ям, стала зозулькою, одлітає од хати: 
- Ку-ку, ку-ку... Пі-зно, ді-ти, пі-зно... Ку-ку, ку-ку... 
І стала одлітати. А діти за нею бігли, бігли, збиваючи по грудах ноги до крові. І до цих пір у лісах, на полянах стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих. 
А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею.