Напишите сочинение на тему: "чим взаэмовiдносини марусi та гриця, трагедiю мавки та лукаша"

Роман у віршах «Маруся Чурай» –це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона й отруїла,–за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. Любов, зрада і помста–саме ця колізія лежить в основі однієї з пісень, що приписуються Марусі Чурай («Ой, не ходи, Грицю...»).
Нерівня душ: Маруся і Гриць. Роман Ліни Костенко – невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Це кристал, у якому безліч граней. Кожна з них притягує сама по собі, але ж існує вона не самодостатньо, а в поєднанні з іншими, створюючи разом довершене ціле. Так буває лише з творами високої художньої проби, позначеними печаттю глибокого таланту.Їхня безмежність, неосяжність, невичерпність відбиває безмежність і неосяжність самого життя.
Незвичайність любовного сюжету (здавалося б, досить традиційного, добре відомого в українській літературі) починається з незвичайності самої Марусі Чурай. В її глибокій та щирій натурі живе дуже сильне максималістське начало. Є такий тип людей, які свідомо чи несвідомо керуються принципом; «Все–або нічого», пропонуючи і собі самим, і оточенню надзвичайно високі моральні мірки. їм нелегко живеться, так само, як нелегко живеться поруч із ними людям звичайним. Маруся Чурай, схоже, й сама це розуміє. А Грицева мати каже про її серце, що воно «горде і трудне». Трудне – бо не визнає компромісів, відкидає на-півпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. У коханні, звісно, передусім. Але нещастя (чи, може, нещасливе щастя?!) Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, ке питаючись розуму, вибрало саме Гриця Бобренка. На питання, за що одна людина любить іншу, не існує відповіді: є в почутті любові якась ірраціональна стихія, що бере людину під свою владу. Так і тут; співчутливий розум міг би здивуватися –так ось же, Марусю, твоє щастя,– зовсім поруч, і звати його–Іван Іскра! Любляча – і теж незглибима! – душа, козак, який тонше за будь-кого розуміє й відчуває Марусю, і немає меж його щирій самовідданості! Іван якось каже дідові Галерникові, маючи на увазі Марусю Чурай і себе; «Ми з нею рідні. Ми одного кореня. Мабуть, один лелека нас приніс». Але чи не тут якраз і заховано початки Іванової драми? Можливо, замало любові одного лелеки? Можливо, існує щось таке, що фатально роз'єднує споріднені душі, і через те по-справжньому велике взаємне кохання – рідкість?Життя любить демонструвати дисгармонії; в оркестрі життя –нагадаймо слова самої Ліни Костенко–гармонія нерідко звучить крізь тугу дисонансів, і роман «Маруся Чурай» ще раз змушує задуматися над цією істиною.Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з'являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» –поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Передумуючи у в'язниці свою трудну любов, Маруся Чурай знаходить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:Моя любов сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі.Важливо тільки відчути, що в цих словах–не стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, тута...   Отже, небо –і земля. Поезія –і проза. Максималізм – і прагматизм. Душевний порив–і практичний розрахунок. Безоглядність –і та «тверезість», яка багатьма якраз і розуміється як уміння жити...     Вічна колізія людського життя...І якщо для Галі Вишняківни не існує якихось моральних альтернатив (вона цілковито належить буденщині, матеріально-прозаїчній суєті, яка не передбачає якихось духовних зусиль чи напруг), то Гриць Бобренко воістину завис між «небом» і «землею». Маруся чи Галя –ось його цілком реальний вибір. І, зрештою, «земне» тяжіння бере гору,– перед нами постає драма людини, яка не відбулася.Пригадуєте: Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки дорікнула Лукашеві за те, що той «життям не зміг до себе дорівнятись»?Так і Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неординарность, але –характеру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й статками Галі Вишняківни, спокусою більш простого й зрозумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...Багато перед ким лукаво й невидимо постає в житті оцей «бобренківський» вибір, і трудність його ще й у тому, що він – не однократний, а щоденний, повсякчасний, довічний...Згадка про «Лісову пісню» не є випадковою: історичний роман Ліни Костенко багатьма мотивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки.«Трикутник» Маруся–Гриць–Галя нагадує «трикутники Мавка–Лукаш–Килина. Цілий ряд аналогій проглядає і за зіставлення «Марусі Чурай» з драматичною поемою Лесі Українки «Бояриня». Вельми близькі натури, козачка Маруся і «бояриня» Оксана з їхнім моральним максималізмом, загостреною патріотичною свідомістю постають як опозиція компромісності, нецільності й тій двоїстості, з якої виростає зрада –в одному випадку коханій, в іншому–Україні