Написать статью про жизнь шевченка °ω°

Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО – Великий талант: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. Саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: Геній, Пророк, Апостол.

Візії тут розглядаються як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. Подання Т.Г.Шевченком візії України – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів – від появи «Кобзаря» (1840 р.) – до утворення Держави – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, Демократія, Справедливість, Воля, Рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою. Державність – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність ДВ – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи, що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.

Ще з юнацтва Тарас Шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. Він проникливо штудіював 5-ти томну «Історію Малоросії» українського енциклопедиста Миколи Маркевича, праці відомих учених Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра і Михайла Лазаревських, Михайла Максимовича, Василя Тарнавського, з якими товаришував, Дмитра Бантиш-Каменського, Осипа Бодянського. Все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю України, а й постійна віра у відродження бувшої Державності України, наявної за часів Київської Русі, Доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної України в майбутньому.

Т.Г.Шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. Декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. Як відомо, вони зазнали поразки. Шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. Він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену Україну загалом. Уже в початкових творах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», які ввійшли до його першої збірки «Кобзар» (1840 р.), Шевченко виступає як великий патріот Вітчизни, який добре знає та пам'ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.

Саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами України заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «Тарасова ніч». Устами Кобзаря Шевченко стверджує розуміння Гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:

 Шевченка найбільше в історії України цікавила Козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. Тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить Чигирину – гетьманській столиці. У поемі «Гайдамаки» їй присвячено розділ:

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали 
Встали, подивились на той Чигирин, Козацької слави убогих руїн. 
Що ви будували, де ви панували! “Гайдамаки . Свято в Чигирині” (1841 р.)

Поема сповнена віри у перомогу козацтва, а словосполучення «І Україна, і Чигирин» символізує саму Державність. Із втратою Чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою Б.Хмельницького, припинилася. Т.Г.Шевченко вперше написав і обгрунтував думку існування суверенної Української Гетьманівської Держави.

Поміж возами нігде стать: Козацьке панство походжає 
Неначе в ірій, налетіло В киреях чорних, як один, 
З Смілянщини, з Чигирина Тихенько, ходя, розмовляє 
Просте козацтво, старшина, І поглядає на Чигрин. 
На певне діло налетіли. “Чигрине, Чигрине” (1844 р.) 

Воскресіння України він вбачав у воскресінні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають з могил як «вельможна громада – «всі золоті». Без них вся Україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. У візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу Україну».

.

Тарас Шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. Будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.