Лист улюбленому украинському пысателю

Григорій Савич Сковорода увійшов у свідомість своїх сучасників і нащадків як народний філософ і вільнодумець, як мудрий вчитель життя. І якби у мене буда змога звернутися до свого видатного співвітчизника у листі, я, напевно, написав би приблизно так.:

«Доброго дня, шановний Григорій Савич!

Дуже радий тому, що маю змогу написати Вам листа і висловити усе те, що хотів би Вам сказати при особистій зустрічі.

Перш за все, я засвідчив би Вам свою пошану і виразив подяку за Вашу творчість. Адже Ваша висока освіченість ніколи не віддаляла Вас від українського народу, Ви ніколи не прагнули бути «чорною сковородою , яка пече білі млинці». Тому і твори Ваші завжди були найближчі тим, хто жив під солом’яними стріхами, тому своє призначення і сенс свого життя Ви вбачали саме в цьому. Можливо, Вам це невідомо, але я повідомлю, що Ваші твори поширювалися навіть у рукописах і поступово входили у репертуари українських лірників і кобзарів, а один з них у своїй п’єсі «Наталка-Полтавка» використав  Іван Котляревській. Це був вірш «Всякому городу нрав і права».

Як представник просвітницької ідеології, як людина свого часу, Ви, Григорій Савич, видобули свою філософію на вченні про «природну людину», яке відомо моїм сучасникам ще з філософських творів Вольтера, на пошуках шляхів досягнення щастя такою людиною. Я з вами повністю згодний, що у природі, перед Всевишнім, усі люди рівні. Згоден я і з тим, що громадська організація завжди породжує нерівність і жорстоку експлуатацію панівною верхівкою низів, а це є неприродним, невластивим самому єству справжньої людини. Мабуть тому Ви заперечували не тільки існуючий у Ваш час громадський порядок, а й будь-яку експлуатацію людини людиною. Найбільш повно розкрити хижацьку сутність українського панства Вам вдалося у поезії, яку я уже згадував. Сатиричне прямування вірша «Всякому городу нрав і права» відобразило позицію трудового народу і Вашу особисту позицію.

Ви, Григорій Савич, незвичайна людина, адже Ви ніколи у своєму житті не приймали оточуючого світу, який руйнував в людині усе людське – бажання мати серце, «як чистий кришталь», і прагнення до чесної роботи, що теж відповідало та й зараз відповідає ідеалам та настроям простої людини. Дуже добре, що Вас приваблювали людські духовні і моральні цінності. Як я розумію, головне для Вас було дивитися у самий корінь проблеми і  намагатися з’ясувати причину усіх людських бід. Ваша думка співпадала з думкою видатних просвітителів Вашого часу, адже Ви вважали, що нещастя людей полягало у відступах від природного життя і Богом заведеного порядку.

Я вважаю, що цей Ваш погляд знайшов відображення у «Байках харківських». Мудрість цих байок – це, в сонові своїй, невичерпна мудрість трудового народу з його розумінням добра і зла. Бо першоосновою щастя вільної, незалежної від будь-яких обставин і умов людини є народне уявлення про моральні і душевні людські цінності. На мій погляд, тема «вільності» була однією з провідних тем Вашої творчості.

Познайомившись з вашими творами і Вашим життям, я прийшов до висновку, що волю, як першооснову людського щастя, Ви ідеалізували не тільки в творчості, а й у житті. Мені відомо, що, уникаючи будь-якої залежності від обставин, місця і суспільства, які б могли обмежити Вашу свободу, не маючи з собою ніякого добра, окрім двох-трьох книжок, у товаристві пса Ви обійшли майже всю Україну, переходячи від села до села. Мабуть саме тому і на надгробку своєму Ви заповіли зробити напис: «Світ ловив мене та не спіймав». Не переймайтеся – Ваші нащадки виконали Ваш заповіт.

Мабуть це майже все, що я хотів Вам сказати. Тому закінчую свого листа і ще раз дякую Вам, Григорію Савичу, за можливість написати Вам листа, дякую за ваше життя і Вашу творчість, яка сприяла розвитку українського народу і його поступу у вірному напрямку прощавайте!»