Характеристика поета з "давньої казки"

Риси характеру Поета — гордий, впевнений у своїх діях і вчинках — стійкий, сміливий, мужній, відданий народові — нещасний, але талановитий — «…божа людина» — «…навесні… оживляв сумну діброву» — не вмів співати — «лиха не боюся» — «завжди вільний» — «Я на крилах думки лину» — поважне ставлення до простого люду — на жорстокість відповідає добром — не приваблює золото, лаври Цитатна характеристика поета «Давня казка» — Проживав поет нещасний, Тільки мав талант до віршів Не позичений, а власний. — Хоч не був він теж поганий,— От собі — людина божа! — Що не був співцем поет наш, Бо зовсім не вмів співати. — І не був поет самотнім,— До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні — слова вислухати. — Теє слово всім давало То розвагу, то пораду. — Він зо всього був догодний Ні голодний, ні холодний. — Ей, я лиха не боюся З ним ночую, з ним і днюю… — Не турбуйтесь за мене, папе, Маю я багатства стільки, Що його й на тебе стане! — Та й сам я Не люблю за панами жарту… — Бачиш ти — оця діброва, Поле, небо, синє море, То є багатство — панство І розкішне, і просторе При всьому цьому багатстві Я щасливий завжди й вільний. — Так, я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарівниці. — Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину. — Скрізь гуляю, скрізь буяю, Мов той вітер дзвінкий в полі; Сам я вільний і ніколи Не зламав чужої волі. Бертольдо про поета: — Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі! — Ти своїм віршем чудовим Чарував усю громаду. — Знаю я сього поета І його величну душу, І тепер йому по-царськи Я подякувати мушу. — Срібла, золота насиплю Я співцеві дорогому! — Розливався людський стогін Всюди хвилею сумною, І в серденьку у поета Озивався він луною… — Я його талан співецький Так високо поважаю, Що співцем моїм придворним Я зробить його бажаю. — Ви скажіте свому пану, Що заплати не бажаю, Бо коли я що дарую, То назад не одбираю. — Ви скажіть, що я не хочу Слави з рук його приймати, Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати. — Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду. Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду. — Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! — Та й темниці буду вільний,— Маю думи-чарівниці, Що для них нема на світі Ні застави, ні границі. — І мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по світі, Наче тая вільна птиця. — За тюремний спів він мусив Головою наложити.