ответ:“Скарб” Олекси Стороженка (1806—1874) — незвичне і водночас цікаве оповідання про справжні людські цінності. Дивними видаються уявлення про щастя головних героїв твору. Вони вважали щасливою людину, котра все своє життя лежала на печі й лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Але фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб наповнити своє життя цікавими справами і бути по-справжньому щасливим. До збірки входить також низка інших творів письменника легендарно-фантастичного й анекдотичного змісту, а також твори на історичну тематику.
Було прокинеться вранці — зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку або качку, або повнісіньку макітру вареників з сметаною; їсть неборак, аж за ушима лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде у садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: “Бісові груші,— пробубонить,— які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот”. І щоб то дригонуть ногою та штовхнуть об цівку!…
ответ:“Скарб” Олекси Стороженка (1806—1874) — незвичне і водночас цікаве оповідання про справжні людські цінності. Дивними видаються уявлення про щастя головних героїв твору. Вони вважали щасливою людину, котра все своє життя лежала на печі й лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Але фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб наповнити своє життя цікавими справами і бути по-справжньому щасливим. До збірки входить також низка інших творів письменника легендарно-фантастичного й анекдотичного змісту, а також твори на історичну тематику.
Було прокинеться вранці — зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку або качку, або повнісіньку макітру вареників з сметаною; їсть неборак, аж за ушима лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде у садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: “Бісові груші,— пробубонить,— які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот”. І щоб то дригонуть ногою та штовхнуть об цівку!…
Объяснение: