Ідея патріотичного оптимізму та життєлюбства у творах олега ольжича та олени теліги !

для олени теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності україни. цьому було присвячене її життя. так, у вірші «пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. душа її сповнена енергії жити і боротися заради вітчизни до кінця життя: «хай несуть мене бурхливі води від пориву до самого чину! ». авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «хоч людей довкола так багато, та ніхто з них кроку не зупинить, якщо кинути в рухливий натовп найгостріше слово — україна». у творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо — непривітній». авторка утверджує активну життєву позицію: «хочу жити, аж життя не зломить…»

у вірші «радість» ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї «радість тулиться», і ця радість передається поетичним порівнянням «як безжурний вітрогон хлопчина». радість спинити не можна, бо «ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли». ця безжурна радість переповнює вщерть: «пролітаю між людьми похмурими, козачка вдаряю попід мурами…» весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

у вірші «сучасникам» олена теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: «не треба слів! хай буде тільки діло! його роби — спокійний і суворий». людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: «не плутай душу у горіння тіла, сховай свій біль. зломи раптовий порив». сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті «у святім союзі», де є й «душа і тіло», і «щастя з гострим болем». проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: «мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю! » не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:

олена теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в україну: «і все, що мрією було роками, все обернеться в дійсність і молжливість…» восени 1941 р. у складі групи оун олена теліга поїхала до києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні української національної ради. як член культурної комісії оун вона створила «спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «літаври», що перебував під постійним наглядом фашистів, але недовго, бо невдовзі телігу та багатьох інших арештувало гестапо. олену телігу разом із її чоловіком михайлом телігою, редактором іваном рогачем і поетом іваном ірлявським було розстріляно фашистами в бабиному яру в києві (22 лютого 1942 останнім її твором був видряпаний напис на стіні камери: «тут сиділа і пішла на розстріл олена теліга». своїм життям і героїчною смертю олена теліга стала символом невмирущості української нації.

так було вже не раз, коли українська нація мала такі могутні постаті, що глибоко зросталися із своєю землею, щоб у майбутньому прорости паростками духовної величі й продовжити їхню розпочату справу в наступних поколіннях. до таких постатей належить і олена теліга, творчість якої відкрилася читачеві після падіння радянської імперії, і тепер ми маємо змогу вчитися у неї патріотизму, любові до рідної землі, до україни, черпати відповіді на складні питання життя: якою будувати свою державу, яким шляхом рухатися.