Даю 40 б.
Скласти невеличкий твір-роздум про драматизм людських стосунків, взаємність кохання за творчістю І.Франка (приблизно 15-20 речень.) ЛЕГЕНДА ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ

Тема: поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше).

Ідея: автор розкриває трагізм людського існування у світі облуди і фальші. Неможливість людського щастя без взаємного кохання (ніяка сила не спроможна змусити любити).

Основна думка:

«А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»

Римування: паралельне

Сюжетні елементи композиції:

Експозиція:

Олександер Великий весь світ звоював

І отсе в Вавілоні, мов бог раював.

А побожний аскет вік в пустині прожив

Зав’язка:

На ж тобі сей малий золотистий горіх.

Розвиток дії і кульмінація:

А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Розв’язка:

Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософ­ська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поета-борця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор зверта­ється до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).

«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслу­живши молитвами та постом прихильність богині, здобув свя­щенний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356-323 рр. до н. е.), прозваному за життя Великим.

Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого без­смертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з кур­тизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовля­ється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.

«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї най­цінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не на­важився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба.

А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не при­мусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно:

«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се го­ріть віку вік на кострі!»

Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важ­ливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.