— Це я! — вискочив з-за парти, де сиділи мої однокласники.
— Хто це ти? — наче не пізнавав мене батько.
— Син Панасів! — бадьоро відповів я.
— Тоді лови! — батько кидає мені справжнісінького бублика. Я підстрибую, перехоплюю гостинця й радію, що він навіть із маком.
— Ви на ярмарку були? — питаюся, шкодуючи їсти бублик.
— На ярмарку.
— І щось купили?
— І щось купили! — весело й змовницьки підморгнув мені батько, а з його брови закапав розталий сніг. — Ось дивись! — він потрусив киреєю й на підлогу впали справжнісінькі чоботята.
Я спочатку остовпів, поглянув на чоботята, далі на батька й знову на чоботята, що пахли морозом, смолою та воском.
— Це мені? — запитав я тихо-тихо.
— А кому ж? — засміявся батько. — Узувайся, сину.
Я підхопив чоботята, підняв їх угору, і вони блиснули срібними підківками.
І мені згадалися дідові слова: «Будеш іти межи люди й вибивати іскри...»
— А котрий тут безчобітько?
— Це я! — вискочив з-за парти, де сиділи мої однокласники.
— Хто це ти? — наче не пізнавав мене батько.
— Син Панасів! — бадьоро відповів я.
— Тоді лови! — батько кидає мені справжнісінького бублика. Я підстрибую, перехоплюю гостинця й радію, що він навіть із маком.
— Ви на ярмарку були? — питаюся, шкодуючи їсти бублик.
— На ярмарку.
— І щось купили?
— І щось купили! — весело й змовницьки підморгнув мені батько, а з його брови закапав розталий сніг. — Ось дивись! — він потрусив киреєю й на підлогу впали справжнісінькі чоботята.
Я спочатку остовпів, поглянув на чоботята, далі на батька й знову на чоботята, що пахли морозом, смолою та воском.
— Це мені? — запитав я тихо-тихо.
— А кому ж? — засміявся батько. — Узувайся, сину.
Я підхопив чоботята, підняв їх угору, і вони блиснули срібними підківками.
І мені згадалися дідові слова: «Будеш іти межи люди й вибивати іскри...»