Аналіз твору "Мова" Ярослава Дорошенка "Мова"
Не раз біда жалом зміїним Морила цвіт твого життя, Бентежна мово України, Святине дум і почуття. Tа навіть в найбіднішій хаті, Де глум вершили кривди злі, Зоріла ти, щоб сонцем стати У небі рідної землі. В піснях народних молоділа, Тернистий підкоряла шлях. В ясних умах мужніла й зріла, В дитячих вразливих серцях. Пережила зневагу й чвари, Біль заборони, меч злоби. Стерпіла кровожерні кари, Йдучи до нової доби. Щоб скреснути, як поклик юний, Як промінь, пiсля грім-грози... I оживити стихлі струни В зеніті мудрості, краси. Ти, мово, Гдуху цвіт, і дзвін сердець. I споконвічний дар народУ, Кохання чистий ручаєць. пам'ять родоводу, Нащадком гідним будь, юначе, О сонцю й душу у піснях,Лалеких предків славну вдачу, I мову в наших бистрих днях. Рятуй П від супостата, Як твій прапрадід від орди. Від свого рідного собрата, Що цінить ситі гаразди. Козацькі він забув походн, До пісні рідної оглух. Неначе хист його природний Hаповнив допечерний дух. Чи так наврочено небозі, Чи злий поплутав тих мужів? Та ж маймо, браття, честь і розум, I сяйво мови у душі. Вона каралася доволі У казематах, в таборах. Чужою стала в рідній школі, Вернути волю їй пора. If не окрадуть лукаві, аэод Тй жити, хто б що не чинив... Нам мову передати в славі Синам творцям будуччини.​

tigersarecool    2   22.12.2020 22:56    0