1. Колись рід Софійки мав інше прізвище. Яке ж прізвище мав тепер і чому так сталося?
2.У чому звинувачував Яків Кулаківський Лизавету Львівну?
3.За що Лизавета Львівна хвалила свого сина Васюню
4. Чому Василь та Олена влаштували обід для вишнопільців
5. Що хотів зробити Толик, прийшовши до б.Олени
6.Що за таємниця була пов’язана з погребом у б.Олени?

Відповідь:

1. Колись рід Софійки мав інше прізвище. Яке ж прізвище мав тепер і чому так сталося? Колись рід дідуся Софійки мав прізвище Вишня, а випадково сплутали і записали як "Ягода". цитата: "Дідові папери у громадянську війну згоріли, мусив поновлювати Тоді ж і з моїм дідом оказія сталась: переплутали його прізвище і замість Вишні Ягодою записали".

2.У чому звинувачував Яків Кулаківський Лизавету Львівну? - у марнотратстві.  Цитата: – Ну, Лизавето Львівно, це ви нині розорили нас не на жарт! – гнівно мовив чоловік до дру-жини.

3.За що Лизавета Львівна хвалила свого сина Васюню - за те, що він вправний майстер і зробив дублікат ключа. Цитата: Гарний майстер із нашого Васюні! – Помилувалася ключем і попрямувала до комори.

4. Чому Василь та Олена влаштували обід для вишнопільців - це була порада сліпого страця, щоб урятувати від хвороби їхню донечку Катерину. Цитата: – Купіть на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої… Катерини!

5. Що хотів зробити Толик, прийшовши до б.Олени - Тлик вимагав у бабусі Олени, щоб вона віддала йому хату, бо її потрібно продати.  Цитата: Толик тим часом правив своєї:  – По-перше, я все тут перешукаю. По-друге, треба цю хату продавати. По-третє, гроші заберу я, але не переживайте. Куплю вам якусь халупу на околиці. Якби лиш погреба підправити: до нього, відколи я, ніхто не заглядав, мабуть, пообвалювався!

6.Що за таємниця була пов’язана з погребом у б.Олени? - баба Олена не могла нікому, в тому числі і Толику зізнатися, що вже більше тридцяти  років переховує в погребі свого чоловіка - Василя Кулаківського, який ніби то загинув під час війни на фронті.

цитата: – Це не мара, Васюню! – приречено сповістила Олена. – Це онучок наш, Іванів син! А це, То-лику, твій дід Василь!

– Той, що… загинув на фронті?! – витріщився на прояву Толик.

– Не загинув, – глухо мовила Олена. – Якоїсь ночі… ще на початку війни… Діти – Катря й Іванко – спали… Прийшов із боїв і не схотів повертатись. Заховала його в цей льох… Ось, більше, як тридцять літ…

Пояснення: