Види екологічних дозволів за формою, їх характеристика .

Загальні принципи екологічного маркування

Міжнародний стандарт ISO 14020 визначає загальні принципи застосування екологічного маркування. Згідно із цим стандартом екологічне маркування має застосовуватися для передачі споживачеві перевіреної, точної та достовірної інформації про екологічні аспекти товарів та послуг.

Поняття «екологічне маркування» визначено згідно ДСТУ ISO 14020:2003 Екологічні марковання та декларації - Загальні принципи (ISO 14020:2000, IDT):

екологічне марковання (en - environmental label), екологічна декларація (en - environmental declaration)- твердження, в якому зазначено екологічні аспекти певної продукції чи послуги

Примітка. Екологічне марковання чи декларація можуть бути подані у вигляді формулювання, символу чи зображення на етикетці продукції або паковання, в документації на продукцію, в технічних бюлетенях, в рекламних матеріалах тощо

Екологічне маркування має:

бути точним, перевірятися, відповідати призначенню та не вводити в оману споживача;

не створювати необґрунтовані бар’єри у міжнародній торгівлі;

ґрунтуватися на науковій методології, достатньої для підтвердження використання точних і перевірених даних;

визначаючі переваги для певної продуктової групи, – підтверджувати не відповідність державним нормам (не дублювати функції органів державного нагляду (контролю)), а відповідність екологічним критеріям або конкретним характеристикам, ґрунтуючись на вимогах добровільних стандартів.

Міжнародна організація зі стандартизації ISO розподіляє екологічне маркування на два основні типи:

І тип екологічного маркування

Цей тип екологічного маркування передбачає отримання права на застосування екологічного маркування у разі, якщо продукція пройшла екологічну сертифікацію.

Сертифікація здійснюється органом з екологічного маркування на відповідність екологічним критеріям, що встановлюються для кожної продуктової групи – окремо.

Критерії встановлюють більш жорсткі або додаткові вимоги до державних норм для визначення переваги товарів чи послуг відносно їх впливів на стан довкілля та здоров’я людини на усіх етапах життєвого циклу.

Поняття «програми екологічного маркування типу I» визначено згідно ДСТУ ISO 14024:2002 Екологічні марковання та декларації - Екологічне маркування типу I - Принципи та методи (ISO 14024:1999, IDT):

програма екологічного маркування типу I (en - Type I environmental labelling programme) – добровільна, заснована на багатьох критеріях, незалежна програма надання ліцензії, яка дозволяє використовувати екологічні марковання на продукції, зазначаючи загальну екологічну перевагу продукції в межах конкретної категорії продукції за результатами розгляду життєвого циклу.

екологічні критерії для продукції (en - product environmental criteria) –екологічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, з тим щоб їй було присвоєне екологічне марковання.

орган з екологічного маркування (en - ecolabelling body) – орган, як третя сторона та його представники, які оперують програмою екологічного маркування типу I.

сертифікація (en - certification) – процедура письмового засвідчення третьою стороною відповідності продукції, процесу чи послуги встановленим вимогам.

Ліцензія (в сфері екологічного маркування типу I) (en - licence (for Type I environmental labelling) –документ, виданий за правилами системи сертифікації і яким орган з екологічного маркування типу I надає особі чи органові право використання екологічних марковань для своїх виробів чи послуг згідно з правилами програми екологічного маркування.

Екологічні критерії мають встановлювати вимоги до показників поліпшених характеристик продукції, наприклад, такі як:

обмеження або заборона на застосування інгредієнтів чи препаратів за факторами ризику для довкілля та здоров’я людини;

рівень забруднення натуральної сировини агрохімікатами, токсичними елементами, радіонуклідами (наприклад, для продуктів харчової промисловості, тканин, косметичних засобів);

споживання енергетичних та водних ресурсів;

екологічні впливи в процесі виробництва (показники забруднення довкілля);

обсяги утворених відходів виробництва та споживання;

придатність пакування (тари) та продукції окремих промислових груп до повторного перероблення тощо.