Уявлення птолемея про всесвіт

Близьким до його поглядів був Симеон Сифа (друга половина ХІ – перша половина ХІІ ст.) – візантійський мислитель і

письменник. У своїй праці «Загальний огляд

початків природознавства» він дотримувався теолого-неоплатонічного спрямування.10

Основними джерелами для написання цього

трактату були праці Платона, Арістотеля та

Птолемея. У передмові викладено ідеї щодо

будови Всесвіту, форми небесних тіл і Землі,

походження природних явищ тощо. Праця

починається з опису сферичної форми Землі та її розміру. Потім викладено уявлення

про сферу Місяця, Меркурія, Венери, Сонця, поза якою за велінням Бога рухаються

всі інші планети: Марс, Юпітер, Сатурн – і

нерухомі зорі. Останні світять від Сонця та

власним світлом. У небесних сферах С. Сифа

відмічав перевагу повітряного початку, а у

зорях – вогневого. Далі йдуть відомості про

небесний екватор, небесний меридіан, горизонт і нахил до нього осі світу, місячні та

сонячні затемнення, кордони ойкумени (від

м. Сіри (Китай) на сході до Іспанії на заході;

від острова Фулі на півночі до екватора на

півдні).11

В українських літописах, починаючи

з ХІ–ХІІ ст., з’являються описи будови світу.12 У той час їх існувало кілька варіантів. Серед них «Християнська топографія»

Козьми Індикоплова,13 «Шестоднев» Іоанна

(екзарх болгарський),14 «Хроніка» Георгія

Амартола.15 Під впливом цієї літератури та

внаслідок самостійного осмислення в Україні формувалися уявлення про будову світу.

Астрономічну інтерпретацію космологічних

ідей – систему Птолемея – було викладено в

трактаті «Ізборник» 1073 р. Саме «Ізборники» 1073 та 1076 рр. були для мешканців Київської Русі одними з основних джерел знань.

Вважається, що ці рукописи написано в Києві. За основу автори взяли твір візантійського

походження. У першій частині «Ізборника»

викладаються астрологічні поняття в їх критичному осмисленні. У другій частині – літочислення в різних народів, назви місяців.

Дана праця містить основні положення «Метафізики» Арістотеля.16 За цим трактатом у

центрі Всесвіту знаходиться Земля, навколо

якої обертаються вісім небесних сфер, що

пов’язані з рухомими тілами, які пересуваються на своїй орбіті – сфера Кроносу (Сатурна), Зеуса (Юпітера), Арея (Марса), Сонця, Афродіти (Венери), Єрмія (Меркурія),

Місяця та нерухомого неба. Остання також

оберталась, але в нарямку, протилежному до

руху планетних сфер. Деякі мислителі виділяли й дев’яту – зодіакальну сферу.

Козьма Індикоплов (VI ст.) був візантійським купцем і мандрівником. Припускається, що його трактат «Християнська

топографія»17 було перекладено в Русі на

межі ХІІ–ХІІІ ст. У праці описано будову світу відповідно до Святого Писання: «повєда

християнський переказ божественного писання та хотєніа являти всього світу образ».

Він дотримувався ідей богословів антиохійської школи і намагався викласти свої уявлення про систему світу, ґрунтуючись на ний

подвійним небом (твердь і вода та невидиме небо). К. Індикоплов порівнював Землю

з Ноєвим ковчегом і старозавітною скинією.

Він виступав проти авторитетів Арістотеля

і Птолемея, які вважали, що Земля кругла, і

наполегливо доводив, що Землю «немощно

круглообразно порозумівати».18

«Хроніка»19 Георгія Амартола була завершена близько 867 р. і перекладена на церковнослов’янську мову в ХІ–ХІІ ст. Достеменно невідомо, де саме її було переведено,

але згідно з однією із теорій це здійснено в

Київській Русі. Трактат Г. Амартола складається зі вступу та чотирьох книг. У першій

книзі викладено основні етапи історії від

створення світу Богом до часів Александра

Македонського.

Ці досить-таки примітивні уявлення про світобудову не були єдиними серед

Рис. 3. Модель світу К. Індикоплова.

192

українського культурного загалу. Паралельно в Україні, як вже зазначалося, поширювалася праця Іоанна, екзарха болгарського,

«Шестоднев» (Рис. 4), в якій астрономічна

проблематика висвітлювалася з урахуванням досягнень античності.20 Вважається, що

цей трактат було написано у Болгарії в кінці ІХ – на початку Х ст. Твір Іоанна поєднав

«Шестоднев» Василія Великого, однойменну

працю вченого-богослова Северіана Гевальського й праці античних авторів, зокрема

Арістотеля. Перші згадки про систему світу Іоанна містяться в літописі ХІІІ ст. Згідно з трактатом, у перший день Бог створив

небо і землю, у другий розділилася волога

від тверді, в третій – води відокремилися від