Твір 20-30 речень. На тему: Мистецтво у долі людини ( за повістю В. Г. Короленка "Сліпий музикант".

Петрусь (так звали сліпого) народився живим і рухливою дитиною, але поступово став задумливим,

прагнуть проникнути в таємниці, йому недоступні. Адже він був позбавлений найпрекраснішого шляху пізнання

світу - фарб, світла, всіх відтінків живий і прекрасної природи.

Двоє людей прийняли спочатку особливу участь у долі дитини. Його мати і дядько Максим. Цей чоловік, в

Свого часу відомий забіяка, поїхав до Італії і приєднався до Гарібальді. Звідти повернувся калікою, "праву

ногу йому зовсім відрізали, і тому він ходив на милиці, а ліва рука була пошкоджена і годилася тільки на

те, щоб сяк-так спиратися на палицю ". Два різних початку - ніжність і поетичність матері і мужність старо-

го воїна - до Петрусеві пізнавати світ.

Спочатку він вивчав кімнати, прислухаючись до всього і обмацуючи кожен предмет. З хвилюванням читаємо ми про те, як знайомився він з весняним світом, піснями птахів. Малюк, не в силах зрозуміти усього різноманіття,

"Тихо застогнав і відкинувся назад на траву". Він був у глибокій непритомності.

Йому йшов п'ятий рік, коли мистецтво увійшло в його життя. Тонкий психолог, Короленка дивно точно

передає почуття, які відчуває сліпа дитина. Автор зауважує ледь вловимі переживання, впечат-

лення руху дитячої душі. Завдяки тому, що нещасний народився в багатій родині і оточений люблячими

людьми, він отримує можливість розвинути в собі художній дар.

На сопілці грав йохим. І ця гра на просте дудці, яку сільський хлопець зробив сам після дол-

гих пошуків підходящого дерева, поклала початок перетворенню сліпого хлопчика в музиканта. І Петрусь

щовечора приходив до стайні слухати музику Іохима. Довго довелося матері на кращому закордонному

піаніно "боротися з шматком прикрашеної верби". Хлопчик не визнавав її гри. Своєю душею він відчував

рідне і близьке в звуках сопілки і лякався при виконанні гучною і хитрою п'єси. І тільки коли бариня

зрозуміла, що "у мужика Іохима справжнє, живе почуття" і відкрила і у себе таке ж, вона зуміла змусити

хлопчика полюбити свою гру. За до звуків дитина вчилася осягати і стан душі і кольору.

"Це захоплення музикою стало центром його розумового зростання: воно заповнювало і урізноманітнило його існу-

вованіе ". Сліпий вчився грати на піаніно, але любив також і дудку.

Завдяки режиму, заведеним дядьком Максимом, хлопчик нормально розвивався фізично й навіть позна-

комілся з сусідською дівчиною Евеліною, яка стала товаришем всього його життя. Їм добре разом. Еве-

ліна багато про що розповідає Петру, а той грає для неї, прагнучи всі свої враження перекласти на музику.

Дитяча дружба переросла в юнацьку прихильність, а потім і в справжню любов. Евеліна часом

переставала помічати недоліки свого коханого, та й Петро разом з нею не відчував його так гостро.

Але чим більше Петро ставав особистістю, тим більше страждав від своєї ущербності. І, може бути, зам-

кнулся би він у себе і зробив себе назавжди нещасним, якби не дядько. Адже недаремно той віддав своє здоров'я

за щастя людей. Максим постійно домагався, щоб і племінник думав менше про свій недолік, а більше про страждання інших, щоб навчився відчувати чуже горе. Дядю турбувало, що багата садиба - недо-

тнього, тісний світ для підлітка, а життя тут зовсім не схожа на ту, якою живуть більшість лю-

дей. Тому й Петрусь, "що став вже юнаків, виріс, як тепличний квітка, захищений від різких сторін-

них впливів далекого життя ".