Один день легкого житья з родиною

Я прокидаюся о сьомій у своїй затишній квартирі в центрі міста. Небо за вікном сіріє, вже осінь, але я ще сподіваюся на сонячний день. З кухні лунає брязкіт посуду, шум води, у повітрі вчуваються запах кави і легкі нотки ванілі. Я знаю, що так пахнуть сирники і вранішня кава для мене.

На кухні двоє моїх синів, уже одягнуті і вмиті до школи, їдять сніданок. Мій хлопець цілує мене і ставить на стіл переді мною тарілку із сирниками. Зі сметаною — усе, як я люблю. Я дякую за те, що він зібрав дітей у школу. Останнім часом, коли ми готуємося відкрити зарубіжне представництво нашої компанії, я так стомлююся за день, що мені несила підриватися рано-вранці. Коханий розуміє. Він надихає мене і підбадьорює, знаючи, який важливий для мене цей проєкт.

Я везу дітей у школу. Старший міг би й сам, але мені однаково по дорозі. Паркуюся у дворі, заводжу синів усередину. Старший в улюбленому светрі кольору фуксії з великою вишитою квіткою на спині. Молодший одягнув не рожеве, але найяскравіший акцент його зовнішности — нафарбовані нігті. До того ж він стребував купити йому якийсь кислотний яскраво-салатовий лак, щоби був іще виразніший, ніж лак у його однокласника. Малий любить прикрашати себе, а я радію, що маю змогу підтримати будь-які його прояви. Може, він виросте стилістом чи модним дизайнером.