Я не жалуюсь на тебе, доле: Добре ти вела мене, мов мати.

Таж де хліб родити має поле,

Мусить плуг квітки з корінням рвати.

Важко плуг скрипить у чорній скибі,

І квітки зітхають у сконанню…

Серце рвесь, уста німі, мов риби,

І душа вглибляєсь в люту рану.

А ти йдеш з сівнею й тихо сієш

В чорні скиби й незарослі рани

Нове сім’я, новії надії,

І вдихаєш дух життя рум’яний.
зробити характеристику цього вірша

famina1998    3   22.10.2020 08:59    2