У чому полягає духовне переродження Елізи Дулітл? За повну правильну відповідь ів​

Сутність полягає в тому, що ніякого перетворення не було!

Згадаймо перебіг подій у п’єсі — і ми пересвідчимось у цьому. З самого по­чатку дії це дівчина з неабияким характером. Вона «дівчина чесна», хоч шоста мачуха викинула її на панель. Вона «не в’язне до джентльменів», «у житті кра­плини хмільного в рот не брала».

Вона приходить до всесвітньо відомого спеціаліста, всіляко підкреслюючи своє людське право на повагу. Це і приїзд на таксі, і чудернацький капелюшок. До того ж вона постійно наголошує, що їй не потрібна благодійність, вона спла­тить за навчання, як кожна леді.

У чужому будинку, в невигідній ролі прохача, Еліза знаходить у собі сили відповісти на насмішки професора: «Я не гірша за вас! Які у всіх почуття, такі й у мене». Останні слова дівчина проголошує двічі під час першої розмови.

Еліза швидко опановує себе в нових умовах. Тут і звертання «місс», тут і ба­гато невідомих побутових речей та приладів, узагалі сам плин життя аристокра­тичного будинку — все це могло б збити з пантелику менш стійку натуру. А до того ж ще й навала нових слів, більш відшліфованих почуттів та їх передаван­ня співрозмовникам! Але дівчина не ламається, а починає краще розуміти себе як окрадену особистість — окрадену світом, у якому вона жила. Та ще гірше те, що тепер, коли вона це зрозуміла, вона залежить від примхи «верхніх десяти ти­сяч».

Еліза продавала квіти — тепер вона продає себе, свої неабиякі лінгвістичні здібності, свою гідність. Бо впродовж усієї п’єси цей аристократ духу і за похо­дженням не бачить в ній людину, а швидше людиноподібну істоту.

Пояснення подій життєвий досвід такий, якого не має ніхто. Адже вона прожила й життя дівчини з найнижчих верств суспільства, і життя панноч­ки з багатого дому й аристократичної родини. Еліза знає більше, ніж її вихо­вателі, починаючи від батечка, ладного за декілька фунтів продати доньку для відомих забав «симпатичних джентльменів» — і аж до «філологів». Вона була особистістю, а з неї намагаються виліпити лабораторну тварину, яка продемон­струє можливості «наукового дресирування». Дівчина для панів експеримента­торів лише робочий матеріал — навіть не мармур Галатеї, а гончарна гли­на, з якої ліплять горщики.

А вона завжди відчувала себе людиною, не гіршою від інших людей. І рані­ше, і тепер, коли експеримент завершився нищівною перемогою.

І я не бачу тут духовного переродження. Що з того, що Еліза навчилась пра­вильно вимовляти слова і як слід тримати виделку? Вона ж залишилася та сама і не бажає бути рабом навіть обставин, що склалися, а тим паче рабом людей. І ті самі почуття, що в інших, вона навчилась виражати більш «цивілізовано», проте це та сама Еліза Дулітл. Побачивши батечка у вінчальному костюмі, вона вигукне, як і колись, оте Вона нічого не забула, хоча й багато чого навчилася. Ми залишаємо її на по­розі нового життя, якого не міг знати і сам Бернард Шоу. Шкода, якщо вона справді житиме так, як пророчить автор у своїй післямові.