Твір-роздум чи хотіла б я бути яянином?

Напевне, кожен з нас хоч раз у житті на декілька хвилин відчував себе яянином. Візьмемо звичайний приклад: хтось пропонує тобі до але через власне горде «Я» ти від неї відмовляєшся, навіть тоді, коли так її потребуєш. Інколи, зовсім рідко, яянином бути корисно, це загартує твою наполегливість і підвищить самооцінку, але важливо не перебільшувати!

Коли ж яянин починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не можеш сам – звертайся за до не соромся, зумій перебороти у собі пиху та зухвальство. 

Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо вчасно його побороти. 
Денисенко Катерина

За яких обставин можна потрапити до країни яян?
Яянином, звичайно, можна стати. І не обов’язково в дитинстві чи юності. Це може трапитись з людиною і у дорослому віці тоді, коли вона почне дбати про себе більше чим це необхідно. Таких яянів вистачає навколо нас, потрібно лише придивитись, краще пізнати людину.

А от чи можна потрапити до самої країни яян? Як хлопчик-козопас опинився там? А головне, чому?

Старий, немощний дідусь розповів головному героєві про історію свого життя, як він випав за борт судна, на якому служив юнгою, під час сварки. А хлопчина опинився на вулицях міста в той момент, коли залишився на самоті зі стадом кіз. 

Можливо, людина може опинитися серед яянів тоді, коли вона зовсім самотня, нікому не потрібна (адже наш герой сирота). Або коли втрачає почуття людяності, взаєморозуміння, взаємопідтримки (як це трапилось з юнгою)?

Тому кожному з нас потрібно задуматись, ким і яким бути, дбати лише про себе чи хоч інколи зважати на людей, які навколо і, можливо, потребують уваги або хоч теплого слова. Можна жити яянином серед людей. Але страшно опинитись в далекій невідомій країні, з якої немає вороття! Вибір за нами…
Пелепей Олександр 

Чи схожий я чимось на яянина?
Виявляється, дуже складно дати відповідь на таке просте питання «Чи схожий я чимось на яянина?». Намагаюся знайти докази того, що ні! Але, з’ясовується, що яянин в мені таки є. Стає сумно і навіть трохи страшно. Адже я стараюсь жити так, щоб в усьому і завжди допомагати своїм рідним і близьким людям. Дуже люблю, ціню і поважаю своїх батьків, вчителів. Захоплююся старшим братом. Однокласники – є найкращими друзями, товаришами. Ніби, все добре. 

Але ж інколи мені дуже лінь допомагати мамі, ну хоча б посуд мити зовсім мені не хочеться; вчора я обхитрила брата-Віталія, щоб зробити приємність собі; а ще не завжди даю списувати математику однокласникам. Та й ситуацій з учителями теж назбирається, хоча б тому, що все і завжди встигнути неможливо!

То що ж – я неідеальна! І клаптик яянина таки сидить в мені! Та найважливіше те, що я це усвідомлюю, і буду робити все, щоб він не ріс і не завойовував мене.