Твір на тему "образи нових людей "Підмогильний
пліс​

Надійка

Надійка — перше кохання Степана Радченка. Це дівчина з його села, з якою він майже не спілкувався, коли жив там, проте потоваришував під час шляху до Києва.

Надія була вродливою синьоокою дівчиною:

«Надійка здавалася йому кращою від усіх жінок на пароплаві. Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець лишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей. Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі».

За характером Надійка була лагідною, покірною, простою. Згодом вона вийшла заміж і дуже змінилася, стала типовою міщанкою.

Наприкінці роману ми бачимо її такою:

«Хлопець побачив на порозі жінку в широкій червоній хустці, що ховала її постать аж до колін. Це була вона, тільки страшенно змінена, майже спотворена, але в чім саме, він ще не міг сказати. Навіть голос її якось інакше бринів, — якось прикро, певно, погордо. Вона злякала його своєю появою, своєю постаттю, церемонністю й глузливим поглядом».

Левко

Левко — виходець із того ж села, що й Степан, який раніше за нього поїхав навчатися в Київ.

Левка можна вважати позитивним персонажем: його основними рисами є чуйність та доброзичливість.

Тамара Василівна

Тамара Василівна — жінка середнього віку, господарка хати, в якій мешкав Степан, його коханка.

Зовнішність жінки описано побіжно, вона була огрядною:

Образ Тамари Василівни досить складний. З одного боку, вона зраджує чоловіка та сина заради власної насолоди. З іншого, її кохання до Степана можна витлумачити і як щось глибше, ніж розвага жінки, яка старіє. З її розмов зі Степаном ми дізнаємося про трагічну історію її життя, її вимушеного шлюбу, з’ясовуємо, що Степан був її єдиним коханням у житті. Після прощання з ним вона втратила надію на щастя.

Лука Гнідий

Лука Гнідий — крамар, рибник, чоловік Тамари Василівни.

Це негативний персонаж. Зокрема, він знущався з жінки, жорстоко бив її, намагаючись довести до самогубства.

Максим

Максим — син Тамари Василівни, бухгалтер у шкіртресті. Це неоднозначний персонаж. З одного боку, це людина оригінальна, начитана; він виявляв прихильність до Степана:

Він був занадто прив’язаний до матері, тому дуже образився на Радченка, коли дізнався про його нічні зустрічі з його мамою. А в другій частині твору ми бачимо зовсім іншого Максима — пияка, розпусника, циніка.

Зоська

Зоська — киянка, в яку закохався Степан.

Автор побіжно описує її мініатюрну зовнішність: «Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові»; Її обличчя «було прикрашене білявими кучерями з-під плескуватого капелюха.Воно було на диво жваве, кожен порух душі на ньому зразу ж позначався…»

Вона видавалася Радченкові уособленням усього міського:

За характером Зоська була не надто серйозна, мрійлива, досить вередлива та примхлива, вона не мала чітких планів у житті:

«Вона була вередлива, і чудні, несвітські бажання її охоплювали. За один тільки вечір вона могла хотіти політати аеропланом, постріляти з гармати, бути музикою, професором, будь-яким, до речі, мореплавцем і чабаном».

Дівчина щиро покохала Степана, дуже прив’язалася до нього, і коли він, шкодуючи про свою обіцянку одружитися з нею, дуже грубо образив її, вона не витримала цього й отруїла себе.

Рита

Рита — балетна танцівниця, яка живе в Харкові, в яку наприкінці роману закохується Степан Радченко.

Зовнішність вона мала дуже ефектну та спокусливу:

Рита була жартівливою та легковажною, вона ставилася до кохання досить цинічно.

Борис Задорожній

Борис Задорожній — товариш Степана, студент останнього курсу на відділі цукрової промисловості. Веселий і здібний хлопець, який любив читати. Він підтримав письменницький талант Радченка. Після закінчення інституту став працювати інструктором кооперативного буряківництва на Київщині й сильно змінився: «не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх». Він став меркантильною людиною, типовим міщанином

.

Михайло Світозаров

Михайло Світозаров — літературний критик, якому Степан хотів показати своє перше оповідання.

Світозаров — досить негативний персонаж.

Вигорський

Вигорський — поет, друг Степана. Він був одним із перших поціновувачів таланту хлопця, в усьому його підтримував.