Твір на тему Мої враження від оповідання Р. Д. Бредбері,,Усмішка"​

Новела американського письменника Р. Бредбері «Усмішка» залишає неоднозначне враження. Важко читати сторінки, присвячені майбутньому. Стає просто страшно. Це не люди, а справжнісінькі дикуни, озброєні залишками техніки. Воно й не дивно: адже вони уміють лише руйнувати, бити, громити.

Вражає те, що земляни, створивши технократичну цивілізацію, прийшли до духовного зубожіння. Вони не сприймають краси. Саме тому їм цікава дика забава: вони зібралися на майдані, щоб плюнути на картину, а потім її розірвати. Люди не бачили картину раніше. Вони навіть точно не знали, як вона називається. На запитання Тома лише один чоловік непевно сказав: «Мона Ліза».

А маленький хлопчик Том стояв, зачарований цією картиною. Він єдиний, хто не міг на неї плюнути. Чому? Та тому що Том ще не зіпсований духовно, у нього немає ні тієї жорстокості, ні тієї ненависті, що є у дорослих. Мені він дуже сподобався. Як і йому, мені було боляче, коли нищили картину.

І ось усе скінчилося. Натовп розійшовся. Навколо стало тихо. Світ заснув. Не міг заснути тільки маленький хлопчик Том. Він тихенько підійшов до вікна, розтулив пальці, розгладив шматочок пофарбованого полотна. Світ спав, осяяний сонцем. А на долоні хлопчика лежала Посмішка. Так, чудова посмішка, що залишила його людиною в озвірілому натовпі, та посмішка, котра так потрібна людям. Не дивно, що посмішка опинилася в руках Тома, адже він єдиний, хто розуміє красу.

Фінал новели символічний: ранок і дитина, яка тримає посмішку. Таке закінчення твору породжує впевненість у тому, що все буде добре. І прийде справжнє майбутнє, яке побудують люди «з душею, яка горнеться до гарного». А краса завжди здатна пробудити душу. Адже не тільки наука є складовою міцної цивілізації.