Твір на тему мої роздуми біля вічного вогня

Біля Вічного вогню

... Скільки горя принесла війна! Дружина залишилася без чоловіка, трох дітей без батька. Гірко не знати, не пам'ятати свого батька, діда. Залишилася тільки фотографія на стіні. І пам'ять.

Нехай я ніколи не знав дідуся, але і зараз, коли беру похоронку в руки, відчуваю біль. Я не хочу, щоб знову гинули люди, діти залишалися сиротами, а матері отримували такі сповіщення.

У кожному місті є пост № 1 - біля Вічного вогню. Тут несуть Вахту пам'яті справжні громадяни. Я пишаюся тим, що мені вже тричі довелося стояти на посту, що мені присвоїли звання кращого постового. Не можу без хвилювання дивитися на цей вогонь. Завжди перед очима - фотографія діда Кирила, який загинув у бою за свою Батьківщину в листопаді 1942 року. Згадую розповіді про війну діда Нестора.

Я пишаюся своєю країною, нашим прекрасним і мужнім народом. Пишаюся його героїчним минулим і славним сьогоденням. Я знаю, що без вагань встану на захист рідної Вітчизни, що у важку годину не підведу, не посоромлю пам'яті тих, хто захищав Батьківщину.