Трагізм образу митця у романі майстер і маргарита

ответ:

м. булгаков в романі “майстер і маргарита” утверджує цінності творчості і кохання та їхньої рятівної сили в долях майстра і маргарити.

образові майстра віддана найдорожча булгакову ідея безсмертя справжнього мистецтва. персонаж майстра міс­тить чимало автобіографічних елементів, у цьому образі відбилися риси гетевського фауста, письменника м. гого­ля. головним є те, що булгаківський майстер змальований як узагальнений образ митця. ідея істинності мистецтва майстра розкривається через систему протиставлень цьо­го героя офіційному

літературному світу. і тема роману, за який узявся майстер, і напрямок її розробки, діаметраль­но протилежний виховному курсу, що його провадила то­талітарна влада, і його дивовижна, незнайома ідеологічним догмам і приписам духовна свобода – все це суперечить офіційному еталону радянського письменника. майстер від­верто виражає почуття відрази до примітивної та бездар­ної літературної продукції, що її співці радвлади. а після подання рукопису роману на суд арбітрів радянсь­кого красного письменства він стає відкритим об’єктом для нищівної критики колег по літературному цеху. вирізняє майстра

з-поміж юрби берліозів та рюхіних і його пись­менницький “непрофесіоналізм”. адже за фахом і родом за­нять він був істориком, внутрішня потреба написати роман виникла у нього так само спонтанно, як зародилася любов між ним і маргаритою). найпершим доказом істинності мистецтва майстра є те, що написаний ним роман достеменно відтворював єршалаїмські події. незаперечна достовірність цього “п’ятого єван­гелія”, написаного майстром через багато століть після роз­прави над христом і на тлі розквіту войовничого атеїзму у срср„ підкреслюється розповіддю свідка цих подій воланда та сновидінням івана, котре подається як органічне продовження цієї розповіді.

тема істинності роману про єршалаїмську трагедію створює простір для численних паралелей між майстром і ієшуа. так само, як ієшуа, майстер є носієм вічної істини, так само він через служіння цій істині вступає в конфлікт із владою і проходить свій хресний шлях. однак, на відміну від ієшуа, майстрові бракує духовних сил витримати важкі випробування і в цьому є трагізм його долі. морально зла­мавшись під натиском зовнішнього світу, він кидає руко­пис у вогонь – тобто зрікається і свого мистецького дару, і своєї мистецької місії. тим часом відмова від мистецтва означає для героя відмову від життя: він знаходить приту­лок у психіатричній лікарні та заспокоюється вірою у власне божевілля. таким чином він відмовляється від боротьби, від любові, від самого себе. ось чому після смерті майстра його душа, що зазнала трагічного зриву, потрапляє не до “царс­тва світла”, а до царства “спокою”: “він,- говорить вісник божественної волі левій,- не заслужив світла, він заслужив спокій”. довгожданий, омріяний героєм спокій був водночас і знаком нагороди за його прижиттєві муки, і знаком про­щення його людської слабкості.

у романі стверджується думка про фатальну прире­ченість носіїв вічних цінностей (істинної любові, істинного мистецтва, істинної моральності) у тоталітарному суспіль­стві, а звідси й тема трагічності долі справжнього митця.

объяснение: