Іть, будь ласка з твором по світовій літературі на тему: "пейзажі душі(поля верлена)"буду дуже вдячна за !

Прости но нечего другого я не нашёл:
Ці сумні пейзажі осені завжди супроводжували творчість Поля Верлена, акомпанували його почуттям та світобаче ню. Тому, для того щоб зрозуміти поезію автора, необхідно зрозуміти його душу. Бо поезія Верлена - це історія його душі, дзеркало його настроїв і переживань. В одному сонеті Верлен писав: «… моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво поета потім підтвердилося його життям, в якому були й одруження, і порив до боротьби за політичну волю, і трагічна дружба з Артюром Рембо, і роки ув’язнення, і пошуки Бога, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми. Особисті переживання автора багато в чому перепліталися з епохальними проблемами, власні катастрофи - з катастрофами доби.Поет - це людина, яка надзвичайно тонко й глибоко все відчуває, людина, що прагне до краси й гармонії - гармонії світу, гармонії людських відносин. Саме тому будь-який відступ від цієї гармонії супроводжують зло й жорстокість, несправедливість і фальш. Вони боляче вражають серця митців і народжують вірші: в одних - гнівні та тривожні, а в інших - повні відчаю та туги. Саме до останніх нале-ЛС9.В Поль Верлен. Цей біль душі і породжує образ «осіннього серця», зі струн якого линуть сумні осінні пісні:Ячать хлипкі, Хрипкі скрипки листопада…їх тужній хлип У серця глиб Просто пада…На формування особистості Верлена вплинула книга Шарля Бодлера «Квіти зла», що була спрямована проти жорстокого суспільства. Вона наповнила серце поета похмурими, трагічними мелодіями, розвіяла юнацькі ілюзії і романтичні мрії. Назва першої збірки «Сатурнічні пісні» (1866) була запозиченою з вірша Бодлера «Епіграф до засудженої книги». Згідно з уявленням астрологів, Сатурн - похмура, сумна планета, і Верлен зарахував себе до людей, народжених під нею, які не мають щастя в житті. Перший розділ збірки «Сатурнічні пісні» називається «Меланхолія». Ця назва говорить сама за себе. Меланхолія - хворобливо-пригнічений стан. А пригнічувала поета саме дисгармонія навколишнього світу. І за апатією Верлена ми відчуваємо, як писав Максим Горький, «біль чуйної і ніжної душі, яка прагне чистоти, шукає Бога і не знаходить, хоча любити людей і не може».