СОЛОВЕЙ НА ДОТІ

Над Ірпенем — на кручі, на узліссі,
Де три берізки з-поміж трав,
Немов медсестри, юно підвелися, —
В руїні дот стояв.
Колись над ним ревіли бомбовози,
Колись вогнем він дихав, клекотав,
Тепер — гули вітри, шуміли грози
Та Соловей щовесно щебетав...
До нього стежечка крута біліла.
Хто йшов — спинявсь
і голову схиляв...
Потрісканий, в рубцях, весь обгорілий,
Він край свій оглядав,
Як воїн, з бою уцілілий...
На тому доті Ґава Солов'я й зустріла,
«Дивуюсь в людях одному,—
Сказала, крутячись круг себе, —
Давно не місце тут йому —
Взяли б та й розібрали на якісь потреби.
А так — ні черв'ячка у нім, ні тлі...»
«Ех, Ґаво,— Соловей на те, — нещасна Ґаво,
Нікчемні ж клопоти твої!
Дот — свідок мужності, звитяги й слави,
Любові свідчення до рідної землі!
Він силу в людях будить величаву,
Він юнь у наші дні
Безсмертним подвигом гартує,
Бо дот є дот. І по війні
Воює!»
Що Ґаві мудрість Солов'їв!
Напхати дзьоб — на це лиш Ґава жвава.
А ти, ти дбай про внуків і синів:
Пильнуй і пам'ятки, і пам'ятники слави
Своїх дідів,
Своїх батьків —
Людина ж ти, не Ґава!
Составте план

​

ArtyomKashin    3   22.05.2020 18:28    2