Розкажіть про ліричного героя вірша Шевченка доля​

Объяснение:

Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.

Жанр: філософська лірика

Рік написання – 9 лютого 1858

Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.

Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.

Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».

Віршовий розмір: Ямб.

“Доля” художні засоби

Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».

Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»

Риторичне запитання: «Які з нас люде?»

Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»

“Доля” історія написання

Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.

“Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.

У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.

По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.

В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.