Жили собі в сусідстві два чоловіки — бідний і багатий. Багатий мав штири корові, а бідний — їдну. І того бідного корова більше давала молока, як того всі штири разом. Багачеві діти йдуть до бідного і зазирають. Приходять додому і кажуть:
— Татку, цего бідного корова більше дає молока, як наших штири. Багач їм:
— Я в него ту корову заберу. Діти питають:
— Як же ви, татку, заберете в него ту корову?
— Ви примічайте, коли бідний вигони свою корову на водопій до річки. Тоді вигоньте й свою худобу.
Вигнали свою корову діти того бідного, вигнали худобу й багачеві. Іде та худоба догори, від річки, багач виходи з усією сім’єю, загнав свою худобу на подвір’я і бідного корову тоже загнав. Позапирав залізні ворота і поклав завори. Бідного діти поплакали й пішли додому.
Прийшли та й сказали татови й мамі:
— Багач забрав нашу корову.
Прийшла жінка під ворота багача, прийшов чоловік. А багач навіть і слухати не хоче. І не дав корову. Жінка й каже чоловікові:
— Йди до поліції. І скажи старості, що він забрав нашу корову і не хоче дати.
А той староста сам з куркулів і нічого бідному не помагає. Закликав він багача і каже:
— Дай йому корову.
Прийшли вони додому, а він дає не ту, але дає свою, найгіршу. Бідний зачав кричати, а той ударив бідного в голову і сказав:
— Не береш, то й цеї не даю.
Прийшов бідний додому та й плаче: «Що робити? Дає мені якусь ніяку. Я не хотів брати, а він мені ще голову набив». Каже жінка:
— Йди до пана. Не може бути, щоб корова наша пропала. Пішли вони до пана, сказали. Посилає пан ватагу за багачем. Приходи багач. Пан питає:
— В чім діло? Багач каже:
— Він мав якусь коровку. Пустили її його діти межи мої корови, а вона зайшла з ними на моє подвір’я. Я йому даю, а він не хоче брати.
Пан каже бідному:
— Чо’ ти не хтів брати?
— Бо він не мою корову дає, а свою найслабшу. Пан каже:
— Ідіть обидва додому. А після обіду прийдете і відгадаєте три загадки. Хто ті загадки відгадає, того й буде корова.
Плаче бідний. Але в него була дівчина, яка аж у сім років зачала говорити. І вона віщувала дещо. Та дівчина каже:
— Тату, пан вам дасть три загадки. Перша загадка буде така: що май жирніше в світі? А ви скажете, що свята земля найжирніша, бо всіх насищає. Друга загадка буде така: що май солодше на світі? То ви скажете, що сон. Бо як людина схоче спати, то й мед упустить з рук. А потім пан запитає, що май шпарке на світі. А ви скажете, що май шпаркіша на світі думка. Йдіть, тату, лиш не забудьте то все, що я казала.
Пішов бідний до пана. Приходить до пана й багач. Пан питає його:
— Що є на світі май жирніше? Багач каже:
— В мене, пане, є три кабани. То їден такий жирний, що само сало. Отой і є найжирніший.
А пан:
— Неправда.
І питає бідного:
— Що май жирніше на світі? А бідний:
— Свята земля, пане. Вона годує весь мир.
— Правильно. І питає багача:
— Що май солодше на світі? Багач каже:
— Майський мед. Солодшого нема на світі. Пан:
— Неправда.
І питає бідного:
— Що май солодше на світі? Бідний каже:
— Сон май солодший. Як схочеш спати, то й мед упустиш з рук.
— Правда, — сказав пан. І спитав багача: — Ану відгадай ще одну загадку: що май шпарке на світі?
Багач каже:
— У мене є такий кінь, що не біжить, а летить. Пан:
— Неправда твоя.
І питає те саме бідного. А бідний каже:
— Пане, найшпаркіша на світі думка. Можна весь вік ходити, а за хвилину все те передумати.
— Правда твоя, — сказав пан. — Ідіть додому, і ти віддай бідному його корову. А ти возьми в него свою корову, і щоб через дві години був у мене.
Пішов бідний, забрав корову. І не знає він, чого пан його кличе. Зажурився він. Взяв шапку на голову та й іде до пана. Прийшов і каже:
— Пане, я прийшов.
— Сідай. Сів бідний.
— Звідки ти знав ці загадки? Хто тобі сказав? Не такі є люди, як ти, та й не знають, а ти так файно сказав.
Бідний каже:
— Пане, в мене є дівчина. Вона змалку сім років не говорила, а тепер заговорила. Це вона мені все сказала.
Бере пан з миски два яєчка, загортає їх у папір і дає бідному.
— Йди дай це свої дівчині. Щоби вона цеї ночі підсипала ці яйця під квочку і щоби виростила з них до дня два таких кугути, щоб були в борщ.
Жили собі в сусідстві два чоловіки — бідний і багатий. Багатий мав штири корові, а бідний — їдну. І того бідного корова більше давала молока, як того всі штири разом. Багачеві діти йдуть до бідного і зазирають. Приходять додому і кажуть:
— Татку, цего бідного корова більше дає молока, як наших штири. Багач їм:
— Я в него ту корову заберу. Діти питають:
— Як же ви, татку, заберете в него ту корову?
— Ви примічайте, коли бідний вигони свою корову на водопій до річки. Тоді вигоньте й свою худобу.
Вигнали свою корову діти того бідного, вигнали худобу й багачеві. Іде та худоба догори, від річки, багач виходи з усією сім’єю, загнав свою худобу на подвір’я і бідного корову тоже загнав. Позапирав залізні ворота і поклав завори. Бідного діти поплакали й пішли додому.
Прийшли та й сказали татови й мамі:
— Багач забрав нашу корову.
Прийшла жінка під ворота багача, прийшов чоловік. А багач навіть і слухати не хоче. І не дав корову. Жінка й каже чоловікові:
— Йди до поліції. І скажи старості, що він забрав нашу корову і не хоче дати.
А той староста сам з куркулів і нічого бідному не помагає. Закликав він багача і каже:
— Дай йому корову.
Прийшли вони додому, а він дає не ту, але дає свою, найгіршу. Бідний зачав кричати, а той ударив бідного в голову і сказав:
— Не береш, то й цеї не даю.
Прийшов бідний додому та й плаче: «Що робити? Дає мені якусь ніяку. Я не хотів брати, а він мені ще голову набив». Каже жінка:
— Йди до пана. Не може бути, щоб корова наша пропала. Пішли вони до пана, сказали. Посилає пан ватагу за багачем. Приходи багач. Пан питає:
— В чім діло? Багач каже:
— Він мав якусь коровку. Пустили її його діти межи мої корови, а вона зайшла з ними на моє подвір’я. Я йому даю, а він не хоче брати.
Пан каже бідному:
— Чо’ ти не хтів брати?
— Бо він не мою корову дає, а свою найслабшу. Пан каже:
— Ідіть обидва додому. А після обіду прийдете і відгадаєте три загадки. Хто ті загадки відгадає, того й буде корова.
Плаче бідний. Але в него була дівчина, яка аж у сім років зачала говорити. І вона віщувала дещо. Та дівчина каже:
— Тату, пан вам дасть три загадки. Перша загадка буде така: що май жирніше в світі? А ви скажете, що свята земля найжирніша, бо всіх насищає. Друга загадка буде така: що май солодше на світі? То ви скажете, що сон. Бо як людина схоче спати, то й мед упустить з рук. А потім пан запитає, що май шпарке на світі. А ви скажете, що май шпаркіша на світі думка. Йдіть, тату, лиш не забудьте то все, що я казала.
Пішов бідний до пана. Приходить до пана й багач. Пан питає його:
— Що є на світі май жирніше? Багач каже:
— В мене, пане, є три кабани. То їден такий жирний, що само сало. Отой і є найжирніший.
А пан:
— Неправда.
І питає бідного:
— Що май жирніше на світі? А бідний:
— Свята земля, пане. Вона годує весь мир.
— Правильно. І питає багача:
— Що май солодше на світі? Багач каже:
— Майський мед. Солодшого нема на світі. Пан:
— Неправда.
І питає бідного:
— Що май солодше на світі? Бідний каже:
— Сон май солодший. Як схочеш спати, то й мед упустиш з рук.
— Правда, — сказав пан. І спитав багача: — Ану відгадай ще одну загадку: що май шпарке на світі?
Багач каже:
— У мене є такий кінь, що не біжить, а летить. Пан:
— Неправда твоя.
І питає те саме бідного. А бідний каже:
— Пане, найшпаркіша на світі думка. Можна весь вік ходити, а за хвилину все те передумати.
— Правда твоя, — сказав пан. — Ідіть додому, і ти віддай бідному його корову. А ти возьми в него свою корову, і щоб через дві години був у мене.
Пішов бідний, забрав корову. І не знає він, чого пан його кличе. Зажурився він. Взяв шапку на голову та й іде до пана. Прийшов і каже:
— Пане, я прийшов.
— Сідай. Сів бідний.
— Звідки ти знав ці загадки? Хто тобі сказав? Не такі є люди, як ти, та й не знають, а ти так файно сказав.
Бідний каже:
— Пане, в мене є дівчина. Вона змалку сім років не говорила, а тепер заговорила. Це вона мені все сказала.
Бере пан з миски два яєчка, загортає їх у папір і дає бідному.
— Йди дай це свої дівчині. Щоби вона цеї ночі підсипала ці яйця під квочку і щоби виростила з них до дня два таких кугути, щоб були в борщ.