Реальність петербурзького побуту в повісті М. Гоголя "Шинель"
Повість М. Гоголя "Шинель" входить до циклу повістей, що дістали назву "Петербурзьких". Усі їх об'єднує насамперед образ міста — одного з найпрекрасніших, найвишуканіших і майже неймовірних. Він, абсолютно реальний, конкретний, відчутний, раптом перетворюється на міраж, на місто-примару.
Я відчула це білою червневою ніччю, коли вперше відвідала це місто. Здійнялися мости над Невою: ліворуч Миколаївський, праворуч — Палацовий, а між ними, обличчям до ріки і спиною до міста —— "кумир на бронзовому коні" — Петро І.
Тут сторіччя з чвертю тому жив Акакій Акакійович Башмачкін — породження саме цього міста, маленька людина, затерта великими будинками, розтоптана "великими" чиновниками.
Місто-монстр убиває особистість, йому байдуже до якогось чиновника-службовця в якомусь департаменті. Акакій Акакійович — піщинка в цьому величезному місті, його завдання — втриматися в цьому світі, вижити в нерівній боротьбі за існування.
От чому Гоголь, підходячи до головної теми повісті, вживає слово "ворог", хоча ніяких батальних сцен тут не буде: "... є в Петербурзі сильний ворог усіх, хто одержує чотириста карбованців на рік жалування... ворог цей не хто інший, як наш північний мороз". Бідний Акакій Акакійович усе життя провів ніби в стані ворогів: міста — ворога бідних, чиновників, що придушують тих, хто рангом нижче, морозу, від якого в поганенькій шинельці нікуди не дітися.
З мрією про можливу реставрацію шинелі, що відбула вік, піднімається Башмачкін на четвертий поверх сходами, "які всі облиті водою, помиями і пройняті наскрізь тим спиртуозиим запахом, що їсть очі і, як відомо, обов'язково є на всіх чорних сходах петербурзьких будинків". Типові контрасти мегаполісу: парадні під'їзди і потаємні сходи, ошатні фасади і колодязі дворів, блискучий одяг і шинелі простих трудівників, що вже не підлягають ремонту.
Реальність петербурзького побуту в повісті М. Гоголя "Шинель"
Повість М. Гоголя "Шинель" входить до циклу повістей, що дістали назву "Петербурзьких". Усі їх об'єднує насамперед образ міста — одного з найпрекрасніших, найвишуканіших і майже неймовірних. Він, абсолютно реальний, конкретний, відчутний, раптом перетворюється на міраж, на місто-примару.
Я відчула це білою червневою ніччю, коли вперше відвідала це місто. Здійнялися мости над Невою: ліворуч Миколаївський, праворуч — Палацовий, а між ними, обличчям до ріки і спиною до міста —— "кумир на бронзовому коні" — Петро І.
Тут сторіччя з чвертю тому жив Акакій Акакійович Башмачкін — породження саме цього міста, маленька людина, затерта великими будинками, розтоптана "великими" чиновниками.
Місто-монстр убиває особистість, йому байдуже до якогось чиновника-службовця в якомусь департаменті. Акакій Акакійович — піщинка в цьому величезному місті, його завдання — втриматися в цьому світі, вижити в нерівній боротьбі за існування.
От чому Гоголь, підходячи до головної теми повісті, вживає слово "ворог", хоча ніяких батальних сцен тут не буде: "... є в Петербурзі сильний ворог усіх, хто одержує чотириста карбованців на рік жалування... ворог цей не хто інший, як наш північний мороз". Бідний Акакій Акакійович усе життя провів ніби в стані ворогів: міста — ворога бідних, чиновників, що придушують тих, хто рангом нижче, морозу, від якого в поганенькій шинельці нікуди не дітися.
З мрією про можливу реставрацію шинелі, що відбула вік, піднімається Башмачкін на четвертий поверх сходами, "які всі облиті водою, помиями і пройняті наскрізь тим спиртуозиим запахом, що їсть очі і, як відомо, обов'язково є на всіх чорних сходах петербурзьких будинків". Типові контрасти мегаполісу: парадні під'їзди і потаємні сходи, ошатні фасади і колодязі дворів, блискучий одяг і шинелі простих трудівників, що вже не підлягають ремонту.
Объяснение: