В сучасному світі жорстокість є досить поширеним явищем. Часто люди, зазнаючи її нищівного впливу, все ж осмілюються пробачити своєму кривднику. На мою думку, є декілька причин, чому ж ми все-таки пробачаємо жорстокість.
Якщо сильно любиш людину, то будеш пробачати їй всі образливі слова та вчинки. ” Такого більше точно не трапиться; це все через стрес; це моя провина” – вочевидь, саме такі думки в голові людини, яка ковтає образу. Та з часом, коли вона вже сита ними по горло, то розуміє, що проблема далеко не у стресі, отриманому після важкого робочого дня. Натомість вона усвідомлює, що була своєрідним килимком, об якого без вагань регулярно “витирали ноги”. Тож можна сказати, що кохання часто настільки осліплює, що людина навіть не в змозі розгледіти, де закінчуються світлі й приємні почуття і починаються образи та жорстокість.
Без особливих зусиль можна обвести навколо пальця довірливу людину одними лише порожніми обіцянками. На мою думку, люди саме з таким характером часто зазнають повторного впливу жорстокості. “Я змінився; я усвідомила свої помилки” – часто чуєте такі слова? А чи правдиві вони? Ви знову приймаєте людину у своє життя, даєте їй другий шанс. А в результаті отримуєте все те ж саме: психологічний тиск чи, що ще гірше, фізичні знущання.
Хороші спогади також легко стирають з пам’яті весь негатив. Всі ми люди, у наших стосунках не завжди все буває райдужно. Адже життя – це “інь та янь”: сміх йде в парі зі сльозами, позитивні емоції упереміш з негативними – таке співжиття в суспільстві. Але досить важко розгледіти, коли саме ваги втрачають рівновагу і хилять на користь негативного тягарця. Та саме у вирішальний момент хороші й приємні спогади замилюють очі, збивають із вірного шляху. Ми забуваємо всю пережиту жорстокість, в надії отримати лише хороші моменти.
Таким чином, існує чимало причин, чому люди пробачають жорстокість відносно себе. Але є надія, що рано чи пізно нам таки набридне наступати на ті ж самі граблі і ми навчимося розпізнавати правдиві слова від брехні.
В сучасному світі жорстокість є досить поширеним явищем. Часто люди, зазнаючи її нищівного впливу, все ж осмілюються пробачити своєму кривднику. На мою думку, є декілька причин, чому ж ми все-таки пробачаємо жорстокість.
Якщо сильно любиш людину, то будеш пробачати їй всі образливі слова та вчинки. ” Такого більше точно не трапиться; це все через стрес; це моя провина” – вочевидь, саме такі думки в голові людини, яка ковтає образу. Та з часом, коли вона вже сита ними по горло, то розуміє, що проблема далеко не у стресі, отриманому після важкого робочого дня. Натомість вона усвідомлює, що була своєрідним килимком, об якого без вагань регулярно “витирали ноги”. Тож можна сказати, що кохання часто настільки осліплює, що людина навіть не в змозі розгледіти, де закінчуються світлі й приємні почуття і починаються образи та жорстокість.
Без особливих зусиль можна обвести навколо пальця довірливу людину одними лише порожніми обіцянками. На мою думку, люди саме з таким характером часто зазнають повторного впливу жорстокості. “Я змінився; я усвідомила свої помилки” – часто чуєте такі слова? А чи правдиві вони? Ви знову приймаєте людину у своє життя, даєте їй другий шанс. А в результаті отримуєте все те ж саме: психологічний тиск чи, що ще гірше, фізичні знущання.
Хороші спогади також легко стирають з пам’яті весь негатив. Всі ми люди, у наших стосунках не завжди все буває райдужно. Адже життя – це “інь та янь”: сміх йде в парі зі сльозами, позитивні емоції упереміш з негативними – таке співжиття в суспільстві. Але досить важко розгледіти, коли саме ваги втрачають рівновагу і хилять на користь негативного тягарця. Та саме у вирішальний момент хороші й приємні спогади замилюють очі, збивають із вірного шляху. Ми забуваємо всю пережиту жорстокість, в надії отримати лише хороші моменти.
Таким чином, існує чимало причин, чому люди пробачають жорстокість відносно себе. Але є надія, що рано чи пізно нам таки набридне наступати на ті ж самі граблі і ми навчимося розпізнавати правдиві слова від брехні.
Объяснение: