Написати лист до онегіна/тетяни від свого імені

відповідь:

пояснення:

шановний олександре сергійовичу! на мою думку, ви є одним із найвизначніших і найталановитіших російських письменників. ваша творчість завжди викликала в мене повагу і захоплення. чимало митців усіх минулих епох можуть позаздрити вашій майстерності та художньому смаку. особливе враження справив на мене ваш неповторний роман у віршах «євгеній онєгін», включений до навчальної програми з зарубіжної літератури. прочитавши цей твір, я отримала велике естетичне задоволення, що стало можливим завдяки цікавому та непередбачуваному сюжету, глибині характерів персонажів і високохудожньому стилю віршування.

я вважаю, що віршований роман «євгеній онєгін» є перлиною російської та світової літератури дев’ятнадцятого століття. цей твір і в наш час приваблює безліч читачів різного віку, що живуть на різних континентах.

мене надзвичайно вразила нещаслива історія кохання молодого дворянина євгенія онєгіна, якому набридло світське життя та розваги в рідному петербурзі, та юної дівчини, на ім’я тетяна ларіна, дочки місцевого поміщика. образ тетяни є неймовірно привабливим для мене. дівчина має сім’ю, рідну сестру, служниць, але вона самотня в цьому світі. від самотності її рятують лише книги, допоки тетяна не зустрічає онєгіна, який так нагадав їй героїв улюблених романів. на цьому моменті сюжет твору загострюється, відчуття й переживання героїв стають настільки щирими, що читачі починають жити разом із ними. хвилюючою є й інша сюжетна лінія, що стосується поета-романтика володимира ленського, вісімнадцятирічного парубка, що, повернувшись із німеччини, планує в майбутньому одружитися з сестрою тетяни, ольгою. але мріям володимира, на жаль, не судилося здійснитися, і він помирає від кулі євгенія на дуелі. мені здається, що такі деталі читачам краще зрозуміти, яким було життя людей у тогочасній росії, осягнути всі тонкощі епохи. справді, цей твір справедливо можна назвати енциклопедією російського життя.

подорожуючи сторінками роману, я відчувала справжні емоції й не могла навіть уявити, чим закінчиться ця історія. а дочитавши твір до кінця, я щиро співчувала зруйнованим долям тетяни та євгенія. роман змушує замислитись над своїм власним життям і життям близьких людей, спонукає зрозуміти, що ж таке кохання і що варто робити, аби воно приносило щастя, а не біль. порушені у творі проблеми залишають після прочитання чимало запитань, на які я досі не можу дати твердої відповіді. чи варто було тетяні відповісти на почуття онєгіна через три роки після розлуки? чи правильно вчинила дівчина, залишившись вірною старому генералу, якого вона так і не змогла покохати? чи, можливо, євгенію слід було бути більш наполегливим у своєму прагненні досягти взаємності з коханою? на перший погляд, оновлене кохання героїв здається неможливим через суспільні правила тієї епохи, але ж люди здатні на все в боротьбі за власне щастя. то ж чому наші герої не захотіли боротися?

з такими запитаннями ви залишили мене й багатьох інших читачів, олександре сергійовичу. проте я все одно вдячна вам за цей роман у віршах, адже він збагатив мене безцінним життєвим досвідом і подарував незабутні враження від читання.