Поезія — це дар мови і дар мові. Вона продовжує мові життя, рятує мову від передчасної смерті. Я тут не тільки про українську мову, а про кожну іншу, тобто про мову загалом. Мені легко їх порахувати, бо я вже доволі давно їх не пишу:-) Але я завжди відкритий до того, що вони почнуть мені знову писатися. За одне й те ж — за підвищену чутливість. Для одних це як алергія, для інших — єдиний доказ, що ми ще живі. Це неправда. Або, як модно тепер казати, це вирвано з контексту:-) На жаль (а втім, і на щастя теж), поезія не пандемічна. Вона заражає не міста чи території, а лиш окремих людей. Справжні носії поезії — дуже рідкісний різновид.
За одне й те ж — за підвищену чутливість. Для одних це як алергія, для інших — єдиний доказ, що ми ще живі. Це неправда. Або, як модно тепер казати, це вирвано з контексту:-) На жаль (а втім, і на щастя теж), поезія не пандемічна. Вона заражає не міста чи території, а лиш окремих людей. Справжні носії поезії — дуже рідкісний різновид.
я люблю стих потому что напечатанные листы со стихами читаются быстрее, так как там меньше печатных знаков!
Это тоже сыграло немаловажную роль моей любви к стихам!