Коли українське бароко досягло найвищого свого розвитку. за правління кого? надо, ! 45 !

баро́кко (итал. barocco — «причудливый», «странный», «склонный к излишествам», порт. pérola barroca (дословно «жемчужина с пороком»); существуют и другие предположения о происхождении этого слова) — характеристика европейской культуры xvii—xviii веков, центром которой была италия. стиль барокко появился в эпоху позднего возрождения, в конце xvi — начале xvii веков в риме, а затем распространился по многим странам западной европы. поэтому эпоху барокко иногда интерпретируют, вслед за теорией о. шпенглера, в качестве начала триумфального шествия «западной цивилизации». основных факторов, определивших формирование культуры барокко в странах западной европы, было три: стремительные изменения естественно-научных и представлений о мире, имплицитные закономерности развития и усложнения ордерной системы в архитектуре, движение контрреформации католической церкви. новой идеологии должны были соответствовать и новые формы искусства. барокко противостояло классицизму и рационализму. характерно также, что стиль барокко имеет в своей основе модификацию и дальнейшее усложнение ордерной системы древнеримской архитектуры, что, в частности, хорошо видно на гравюрах дж. б. пиранези. поэтому классическое римское барокко не получило распространения в городах с иными традициями. например, в области венето, тоскане, умбрии, в венеции, во флоренции, падуе, пизе, сиене. в искусстве франции также сформировался особенный «большой стиль» эпохи людовика xiv, классицистический в основе, лишь с небольшими барочными элементами. не было барокко в классическом понимании и в . зато особенно интенсивное развитие стиль барокко получил в испании и странах латинской америки (так называемое ультрабарокко)[1].

изучения

одной из первых монографий, посвященных барокко, стала книга вёльфлина «ренессанс и барокко» (нем. renaissance und barock, 1888). барокко занимало период между ренессансом и классицизмом, а в поздней своей версии оно называлось рококо. характерными чертами барокко вёльфлин называет живописность и страстность. дворжак выделил из раннего барокко маньеризм. впоследствии панофский обозначил тенденцию видеть в барокко не антитезу, а продолжение ренессанса.

в xvi веке италия — первое звено в искусстве эпохи возрождения — потеряла и политическое могущество. на территории италии начинают хозяйничать иностранцы — испанцы и французы, они диктуют условия политики и пр. истощённая италия не утратила высоты своих культурных позиций — она остаётся культурным центром европы. центром католического мира является рим, он богат духовными силами.

мощь в культуре проявилась приспособлением к новым условиям — знать и церковь в том, чтобы их силу и состоятельность увидели все, но поскольку денег на постройки палаццо не было, знать обратилась к искусству, чтобы создать иллюзию могущества и богатства. популярным становится стиль, который может их возвысить. вот так в конце xvi века на территории италии возникает барокко.

Украї́нське баро́ко або коза́цьке баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях війська запорозького у xvii–xviii століттях. виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. період другої половини 17—18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні три століття. мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».у цей період нового вигляду набуває київ, створюється сучасний образ міста. йде інтенсивне будівництво північного лівобережжя, зокрема чернігова. типово барокові споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у львові. народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як і. григорович-барський, с. ковнір, іван зарудний.[1]українське бароко 17 століття нерідко називають «козацьким». це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. відомо чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. за ними — величезний духовний досвід 17—18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. а краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини xvii — xviii століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві україни цього періоду. злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах придніпров'я та києві, який у xvii столітті стає центром художнього життя україни. розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю києво-могилянської академії. особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні києво-печерської лаври.