Характеристика персонажів з твору Гном у голові Кристина Нестлінґер

Відповідь:Одного разу пані Берта Бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки Конрада, зробленого на заводі. Там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. Певне, мають свої шаблони і тому налагодили виробництво досконалих дітей. Конрад – ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. Довершений Конрад збиває з пантелику свою нову мама і зовсім не має друзів. Цікаво, що сама пані Бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». Вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування помадою на дзеркалі і розкидає по хаті речі. Все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну.

Втім, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. Неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. Отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил – і все це в голові однієї дитини. В той час як сама пані Берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». Схоже навіть, що це Конрад вчить Берті бути справжньою мамою, а сама Берті більше схожа на дитину. Берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як Конрад мислить абсолютно по-дорослому. Контрастна і парадоксальна ситуація. Втім, авторка часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. Міняючи таким чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного.

Пані Бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. Накупивши Конрадові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. Проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.

Втім, є в книзі і інший герой – антогоніст Бертолотті. Це аптекар пан Егон, який дружить з Берті і береться виховувати Конрада на свій манер – йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан Егон всіляко підтримує його в цій ідеальності.

Виходить – з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті, з іншого – педантичний, банальний і нудний аптекар пан Егон. Два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. Вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. От тільки пана Егона влаштовує вже те що є, а пані Берті – ні.

Протягом всієї книги Конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості». В цьому йому допомагає звичайна дівчинка Кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. Втім, окрім неї в Конрада немає в школі друзів, бо попри те, що вчителька вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять – він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. Але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» – так його запрограмували. Врешті-решт Конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.

Пояснення: