Чим мене вразив твір 451 градус за фаренгейтом?

Прослухавши як аудіокнигу (українською) цей роман, сам мимоволі частково здійснив пророцтво його автора - Рея Бредбері. В книзі про суспільство, яке не читає книг, яке живе лише роботою та у всьому шукає задоволення. Пожежники тим і займаються, що виїжджають на виклик аби спалити помешкання з книгами, інколи разом із його власниками. Все у такому тоталітарному суспільстві організовано так, аби ти в усьому постійно шукав веселощів і нічим не переймався. Якщо комусь і потрібно для чогось знати про що там була якась книга, то може взяти збірник коротких змістів і там знайти "вижимку" про що твір. Не знаю, можливо раніше таке було, але мені дедалі частіше трапляютсья люди, які читали книгу з-за того, що просто так треба для чогось. Наприклад, книгу масово обговорюють і аби не відставати. Коли запитуєш враження і оцінку, то у відповідь чуєш щось на зразок: "Ааа, там про чувака, який жив в Парижі, а потім війна розпочалася і він ледь втік звідтам?".

Бредбері написав і опублікував твір у далекому 1953 році. Спочатку у світ вийшов скорочений варіант під назвою "The Fireman" (1951). Дуже дивно, але тенденції до розважальної функції ТБ, тенденції до масовості і спопсованості там вже є. Більше того, мова навіть про інтерактивне ТБ. Як він міг так далеко заглянути в ті часи?

Сюжет сподобався. Оригінально. Дивно, що у нас цей роман не є широко популярним. Хоча більшу частину прослуховування твору (книжки я ще читаю, не спалюю, як у книзі:-) )) переслідували не дуже веселі думки. І все ж фінал швидше дає таки надію. Хоча і не є типовим американським хеппі-ендом.