1. Для того, щоб описати зовнішність Матильди, можна дібрати такі цитати з твору: «В кінці обіду Жюльєн знайшов слово, яке добре визначало своєрідну красу очей мадемуазель де Ла-Моль. «Вони іскрометні»,— подумав він». «А загалом вона була страшенно схожа на свою матір, яка Жюльєнові дедалі більше не подобалась». «Вона була в папільйотках, і Жюльєнові її обличчя здалося суворим, погордливим і схожим на чоловіче» «Її краса — це краса юності». «...вона оглядала своїми великими небесно-блакитними очима його та його сусідів». Окім цього, автор використовує чимало епітетів, які характеризують цю жінку як «прекрасну», «божествену»та «чарівну». Тобто зовні вона була дуже гарна. 2. У другій частині у творі розповідається про аристократію Парижу та подається її критичний образ. Всі представники цього суспільного люди, які мають належне виховання, знають, що таке манери та отримали гарну освіту. Проте вони не мають достатньо моральних якостей. У них відсутня ініціатива і здається, що всі вони однакові. Всі вони не мають здатність діяти самостійно та навіть мислити. Весь час вони переймаються лише своєю репутацією, тим, що подумає про них суспільство, та тим, чи не порушили вони якихось правил пристойності. Тобто це дуже скуті люди, які слідкують за своїм зовнішнім образом і не розвивають внутрішні якості. У цьому аспекті роману подається аналіз того режиму, що був близький авторові. І саме в образі паризької аристократії наголошується на його неправильності та у деякій мірі неадекватності.
«В кінці обіду Жюльєн знайшов слово, яке добре визначало своєрідну красу очей мадемуазель де Ла-Моль. «Вони іскрометні»,— подумав він».
«А загалом вона була страшенно схожа на свою матір, яка Жюльєнові дедалі більше не подобалась».
«Вона була в папільйотках, і Жюльєнові її обличчя здалося суворим, погордливим і схожим на чоловіче»
«Її краса — це краса юності».
«...вона оглядала своїми великими небесно-блакитними очима його та його сусідів».
Окім цього, автор використовує чимало епітетів, які характеризують цю жінку як «прекрасну», «божествену»та «чарівну». Тобто зовні вона була дуже гарна.
2. У другій частині у творі розповідається про аристократію Парижу та подається її критичний образ. Всі представники цього суспільного люди, які мають належне виховання, знають, що таке манери та отримали гарну освіту. Проте вони не мають достатньо моральних якостей. У них відсутня ініціатива і здається, що всі вони однакові. Всі вони не мають здатність діяти самостійно та навіть мислити. Весь час вони переймаються лише своєю репутацією, тим, що подумає про них суспільство, та тим, чи не порушили вони якихось правил пристойності. Тобто це дуже скуті люди, які слідкують за своїм зовнішнім образом і не розвивають внутрішні якості. У цьому аспекті роману подається аналіз того режиму, що був близький авторові. І саме в образі паризької аристократії наголошується на його неправильності та у деякій мірі неадекватності.