Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч у римлянок не було прямої політичної влади, проте жінки з багатих або впливових сімей мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму, від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорсткі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія (58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка зробила значний внесок у формування соціальних стандартів Риму та імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства.
Інскрипції, а особливо епітафії, документують імена жінок у всій Римській імперії, проте містять мало інформації. Деякі яскраві моменти щоденного життя зберігаються в латинській літературі: в комедіях, сатирі та поезії, особливо вірші Катулла та Овідія, які зображують життя жінок у римських їдальнях та «жіночих кімнатах», на спортивних і театральних заходах; жінок під час покупок, під час фарбування, магії або ж вагітності - все, проте, через призму чоловічого погляду на речі.[6] Опубліковані листи Цицерона, наприклад, неформально показують взаємодію на державному рівні з дружиною Терентією та дочкою Туллією, оскільки його промови демонструють різноманітн , якими римляни можуть насолоджуватися вільним сексуальним та суспільним життям.
Одна з головних громадських ролей, призначених винятково для жінок, мала місце в релігії: жрецька інституція весталок. Вони не могли одружуватися та мати дітей, проте повинні були здійснювати ритуали, які вважалися необхідними для безпеки Риму та не могли бути виконані чоловічими жрецькими колегіями
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч у римлянок не було прямої політичної влади, проте жінки з багатих або впливових сімей мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму, від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорсткі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія (58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка зробила значний внесок у формування соціальних стандартів Риму та імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства.
Інскрипції, а особливо епітафії, документують імена жінок у всій Римській імперії, проте містять мало інформації. Деякі яскраві моменти щоденного життя зберігаються в латинській літературі: в комедіях, сатирі та поезії, особливо вірші Катулла та Овідія, які зображують життя жінок у римських їдальнях та «жіночих кімнатах», на спортивних і театральних заходах; жінок під час покупок, під час фарбування, магії або ж вагітності - все, проте, через призму чоловічого погляду на речі.[6] Опубліковані листи Цицерона, наприклад, неформально показують взаємодію на державному рівні з дружиною Терентією та дочкою Туллією, оскільки його промови демонструють різноманітн , якими римляни можуть насолоджуватися вільним сексуальним та суспільним життям.
Одна з головних громадських ролей, призначених винятково для жінок, мала місце в релігії: жрецька інституція весталок. Вони не могли одружуватися та мати дітей, проте повинні були здійснювати ритуали, які вважалися необхідними для безпеки Риму та не могли бути виконані чоловічими жрецькими колегіями
Объяснение: