1475 році Османська імперія захопила Південний берег Криму (але вона, Османська імперія, ніколи не володіла всім Кримом, або його більшою частиною), і з цього року Кримське ханство опинилося в складному становищі по відношенню до Туреччини, яке не можна однозначно охарактеризувати як васалітет. Наразі література з історії Кримського ханства перебуває під величезним впливом двотомної праці історика В. Смирнова про безроздільну владу Туреччини над Кримом і повну підпорядкованість другого, при цьому сам автор визнає, що у своїй праці спирався виключно на турецькі джерела. М. І. Веселовський, видатний російський сходознавець, у рецензії на працю Смирнова пише: «Турецькі історики, виставляючи татар народом грубим, третирують їх зверхньо; прагнення принизити татар перед турками, показати, яку велику перевагу має султан перед кримським ханом проглядає у цих істориків постійно. Тому і події, описувані турками, набувають особливу фарбу…». Як вказує історик Зайцев І. В., В. Д. Смирнов зміг неявно запропонувати також і принципово інший погляд на роль Криму в східноєвропейській політиці XVI—XVIII ст. Спробу розвинути ідею Смирнова про роль Криму як гаранта європейської рівноваги не так давно зробив і польський дослідник Даріуш Колодзєйчик. Він звернув увагу, що окремі положення в кримських текстах дуже близькі сучасним ідеям про європейську рівновагу, а політико-географічний горизонт кримських політиків включав такі країни, як Венеція, Австрія, Данія і Швеція. У монографії «Історія Криму» під редакцією Юрасова додатково пропонується Пруссія (у 1760-их). Дійсно, кримські хани досить часто діяли якщо не всупереч інструкціям зі Стамбула, то принаймні ігнорували їх. Так, як пишуть французькі дослідники А. Беннігсен І Ш. Лемерсьє-Калькеже, падишах тільки мав право, втім, вельми формальне, вимагати від них приєднатися на чолі кримськотатарських армій до великої армії імперії.
1475 році Османська імперія захопила Південний берег Криму (але вона, Османська імперія, ніколи не володіла всім Кримом, або його більшою частиною), і з цього року Кримське ханство опинилося в складному становищі по відношенню до Туреччини, яке не можна однозначно охарактеризувати як васалітет. Наразі література з історії Кримського ханства перебуває під величезним впливом двотомної праці історика В. Смирнова про безроздільну владу Туреччини над Кримом і повну підпорядкованість другого, при цьому сам автор визнає, що у своїй праці спирався виключно на турецькі джерела. М. І. Веселовський, видатний російський сходознавець, у рецензії на працю Смирнова пише: «Турецькі історики, виставляючи татар народом грубим, третирують їх зверхньо; прагнення принизити татар перед турками, показати, яку велику перевагу має султан перед кримським ханом проглядає у цих істориків постійно. Тому і події, описувані турками, набувають особливу фарбу…». Як вказує історик Зайцев І. В., В. Д. Смирнов зміг неявно запропонувати також і принципово інший погляд на роль Криму в східноєвропейській політиці XVI—XVIII ст. Спробу розвинути ідею Смирнова про роль Криму як гаранта європейської рівноваги не так давно зробив і польський дослідник Даріуш Колодзєйчик. Він звернув увагу, що окремі положення в кримських текстах дуже близькі сучасним ідеям про європейську рівновагу, а політико-географічний горизонт кримських політиків включав такі країни, як Венеція, Австрія, Данія і Швеція. У монографії «Історія Криму» під редакцією Юрасова додатково пропонується Пруссія (у 1760-их). Дійсно, кримські хани досить часто діяли якщо не всупереч інструкціям зі Стамбула, то принаймні ігнорували їх. Так, як пишуть французькі дослідники А. Беннігсен І Ш. Лемерсьє-Калькеже, падишах тільки мав право, втім, вельми формальне, вимагати від них приєднатися на чолі кримськотатарських армій до великої армії імперії.
Объяснение: