За що посадили тараса шевченка кирило-медофіївці?

Діяльність Тараса Шевченка (1814-1861 pp.) має унікальне значення для українського народу. Народжений в родині кріпака, онук учасника Коліївщини, свій національний та соціальний протест він висловив у неперевершеному за силою слові, народженому від співчуття до своєї країни й народу.

З 47 років життя 24 роки поет пробув у кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Геніальний поет почав свою творчість у поміщика П. Енгельгардта в містечку Вільшані (нині Городищенський р-н на Черкащині). У 1847 р. Тараса Шевченка заарештували за політичну діяльність. У квітні 1850 р. його було заарештовано вдруге і невдовзі заслано на півострів Мангишлак.

Поховано Тараса Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно із заповітом, його останки перевезено в Україну й поховано на Чернечій горі біля м. Канева. Відтоді могила Тараса Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі.

Більшість українців вважає Тараса Шевченка найвизначнішим поетом своєї країни. Сам Шевченко вважав себе не поетом, а кобзарем – відповідно назвавши й свою головну збірку – "Кобзар", тобто людина, яка в українській середньовічній історії кликала народ до бою.

Популярність Т. Г. Шевченка пояснюється надзвичайною національною архетиповістю його творів. Його образи мають виражений національний характер.

Крім того, слово Шевченка відгукнулося на гостру потребу в самому українському суспільстві ідеї національної гідності.

Творчість Тараса Шевченка надзвичайно бунтарська й антиавторитарна. Російські царі, перед якими плазувала навколішки вся імперія, для нього лише "ведмеді" й "кабани годовані".

Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно обирає боротьбу – як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. "Ревіли гармати" і козаки, які "вміють панувати" – улюблені теми творів Шевченка. Неменший пафос Шевченка спрямовано проти земляків – зрадників України: "рабів з кокардою на лобі", "лакеїв в золотій оздобі", "свинопасів" і "фарисеїв", "няньок отечества чужого".

Імперія люто переслідувала Шевченкове слово. За самий зв'язок з поетом можна було втратити все. Це, зокрема, сталося з керівником головного в імперії Московського залізничного вокзалу в Петербурзі Миколою Миклухою. М. Миклуха був нащадком запорожця, який першим видерся на стіни турецької фортеці Очаків під час штурму в 1788 р., за що отримав дворянський титул. Лише за те, що Миклуха надіслав Тарасові Шевченку в заслання 150 рублів, його було звільнено з роботи й ледь не заарештовано, а невдовзі він помер. З університету за український патріотизм батька та його зв'язки із Шевченком було вигнано сина Миклухи – Миколу Миклуху-Маклая, який у 18-літньому віці назавжди залишив Російську імперію і став всесвітньо відомим мандрівником.