Яким чином відбувалося перетворення українського народу на націю? які труднощі очікували українців на цьому шляху?

Державоутворення для населення українських земель хронологічно не
збіглося з формуванням їх. нації. І формально, і об’єктивно це незалежні
процеси. Більше того, зникнення (а фактично ліквідація) основних
елементів середньовічної етнічної державності на Україні як наслідок
централізаторської політики царизму, особливо Петра І й Катерини II,
відбувається водночас з появою у надрах народності первісних ознак
буржуазної нації. Та, як це не парадоксально на перший погляд, без
розгляду феодальної держави (хоча б у загальних рисах) не можна в усій
повноті усвідомити потенційні можливості українців при збереженні своєї
національної самобутності, забезпеченні власного існування як. етносу. В
період виникнення нації традиції усього попереднього розвитку
продовжували позначатись на багатьох сферах духовного життя місцевого
населення, навіки відкладалися у людській пам’яті. .

І все ж історичні реалії були такими, щоб українська феодальна
державність з яскраво вираженими етнічними рисами у середині XVII ст.
існувала уже в завершеному вигляді (це не суперечить тому факту, що
окремі органи управління ще формувалися або не були законодавче
закріплені) *. Народна ініціатива в один із найскладніших і переломних
етапів історії створила життєздатний суспільно-політичний організм, який
став важливим засобом у справі мобілізації всіх сил для відсічі
польсько-шляхетської експансії та об’єднання (як передбачалося) України
з Росією. Разом із тим не можна ігнорувати соціальний характер
Української держави, яка стала надійним інструментом проведення політики
козацької старшини і придушення антифеодальних виступів
селянсько-козацьких мас.

Нарешті ще одне питання, яке потребує якнайпильнішої уваги і виваженого
розгляду. Йдеться про подальший розвиток державності на Україні після
1654 р. Відомо, що царський уряд визнав якнайширшу автономію українських
земель у складі Росії («Березневі статті» 1654 р), Однак юридична норма
в цьому випадку докорінним чином відрізнялася від реального життя.
Існування автономних прав України, закріплених політичними актами
гетьмана з царськими урядовцями, не могло бути ні довготривалим, ні
міцним, і справа тут не тільки у «злодійстві» та «підступності»
російських царів чи «безхарактерності» та «слабовольності» українських
гетьманів, а й у впливі об’єктивних історичних факторів. Саме життя
досить часто вносило свої корективи та зміни. Так, у XVIII ст.
збільшення населення на Запоріжжі й ускладнення в зв’язку з цим функцій
управління та суду зумовили появу тут нових