Яка внутрішня політика речі посполитої​

Нову династію в Речі Посполитій започаткували вибори на польський престол у 1587 р., на яких обрали фактично двох королів. Примас (глава католицької церкви) Станіслав Карнковський проголосив королем шведського принца Сигізмунда, якого підтримувала шляхта. Два дні по тому королем проголосили й ставленика сенату - австрійського ерцгерцога Максиміліана Габсбурга.

Обидва королі заприсяглися "Генріховим артикулам" і вирушили на коронацію до Речі Посполитої. Однак ватажок шляхти, канцлер і великий коронний гетьман Ян Замойський, що командував армією, зайняв Краків і не впустив туди Максиміліана та його прибічників.

У грудні 1587 р. Сигізмунда III Ваза коронували польським королем і великим князем литовським (1587-1632). А через кілька тижнів Замойський розбив під Бичиною війська ерцгерцога.

На нового монарха покладалися великі надії. По матері він був Ягеллоном, а тому поляки сподівалися, що Сигізмунд III керуватиме країною відповідно до принципів, запроваджених його великими пращурами. Проте в перші роки свого правління, Сигізмунд Ваза вважав своє перебування в Польщі та Литві за тимчасове явище і мріяв про ті часи, коли він посяде трон у себе на батьківщині. У 1592 р., після смерті свого батька - короля Яна III - він таки дістав титул короля Швеції і вирушив туди на коронацію. Після коронації, залишивши намісником свого дядька, Сигізмунд повернувся до Польщі.

Прагнення молодого монарха зберегти обидві корони викликали в польському суспільстві підозру й нагадували про поведінку Генріха Валуа. Серед поляків навіть поширювалися чутки про існування в Сигізмунда III планів передати трон у Речі Посполитій Габсбургам, щоб заручитися підтримкою Австрії його прав на шведський престол. Багатьом шляхетським політикам не подобалося й те, що король оточив себе прибічниками зміцнення королівської влади й намагався ослабити роль сейму в країні. Крім того, він призначав на державні посади тільки католиків, обмежуючи при цьому права протестантів. За Сигізмунда III в Речі Посполитій посилився вплив єзуїтів, а нова столиця Польщі - Варшава - перетворилася на оплот католицизму.

На початку XVII ст. невдоволення урядовою політикою спричинило анти-королівський збройний заколот (рокош), який очолив краківський воєвода Миколай Зебжидовський. На з'їздах рокошан лунали голосні вимоги скинути Сигізмунда III з престолу за його замахи на шляхетські вольності. Однак у битві під Тузовим у 1607 р. королівські війська розбили заколотників. Проте заворушення в суспільстві тривали. Король був змушений оголосити амністію учасникам рокошу, а його керівники навіть отримали щедрі дарунки. Сигізмунд III удруге заприсягся "Генріховим артикулам" і начебто відмовився від планів зміцнити особисту владу.

Тим часом, за відсутності Сигізмунда у Швеції, його дядько-регент захопив владу у свої руки. Шведський парламент формально позбавив Сигізмунда корони, але запропонував її його синові за умови, що той оселиться в Швеції і там виховуватиметься. Сигізмунд відхилив цю пропозицію і вирішив довести права на шведський трон за до зброї.

Претензії польських Ваза на шведський престол і прагнення шведів захопити Балтійське узбережжя призвели до серії польсько-шведських воєн, перша з яких розпочалася вже у 1600 р.