Як розвивалося мистецтво гравюри​

З другої половини XVII ст. мистецтво гравюри та книгодрукування в Україні переживає новий етап розвитку. Цьому сприяли великі українські друкарні Києво-Печерської лаври, Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові, Ставропігійського братства у Львові. Риси бароко стали проявлятися в оформленні книг, у яких гравюри набули складної композиції та пишних декоративних форм.

Кращими українськими митцями-граверами XVII—XVIII ст. вважалися Ілля, Олександр і Леонтій Тарасевичі, Григорій Левицький та ін.

Ім’я майстра Іллі добре відоме в історії української гравюри початку XVII ст. До творів Іллі належать близько п’ятисот високохудожніх гравюр до кращих видань друкарень львівського Ставропігійського братства, Києво-Печерської лаври, приватного видавця Михайла Сльозки. Митець створив ілюстрації до Апостола, Біблії, Великого требника Петра Могили та ін. Із творчістю Іллі пов’язані найвищі досягнення української ксилографії XVII ст. Творчість гравера-ілюстратора відіграла певну роль в утвердженні в українському мистецтві нових художніх жанрів — пейзажного, батального, портретного.

Велику увагу українські майстри графічного мистецтва приділяли зовнішньому вигляду книги. Існували традиції оформлення титульної сторінки. У багатьох книгах («Апостол», «Псалтир» Києво-Печерської лаври) вона вирішувалася у вигляді архітектурного порталу. У деяких книгах зображення вписували в медальйони, що розташовувалися серед декору з листя та гілок. Текст книги прикрашався заставками, початковими літерами, кінцівками, рамками та іншими декоративними елементами. Характерним було також уміщення гравюр