Як пов'язані голодомор із колективізацією сільського господарства та індустріалізацією промисловості?​

Незважаючи на успіхи непу, СРСР, в т. ч. й Україна, залишалися аграрно-індустріальними, їх економіка вимагала технічної і технологічної модернізації. У 20-их роках мала місце гостра партійна дискусія про те, якими шляхами досягти світового рівня економічного розвитку. Перемогла лінія И. Сталіна та його соратників, які були прихильниками авторитарних форм управління і здійснення індустріалізації будь-якою ціною і в найближчій перспективі.

Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Перша п'ятирічка 1928-1933 рр. зі слів И. Сталіна, була виконана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний. Замість мінімальних 18% зростання темпів за рік, реальні темпи росту становили біля 16%.

Вже перший п'ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї несприйнятливим. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. В Україні ж уповільненим темпом мали розвиватися ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії. 61,6 млрд. крб., призначених згідно з планом першої п'ятирічки на народне господарство, Україні припадало 11,3 млрд. крб., тобто 18,3%), що менше від будь-якого показника її питомої ваги, тоді як Росії призначалося 68%, набагато більше, ніж належало б.

З виділеної Україні суми на промисловість припадало 4,2 млрд., крб., з них на нове будівництво лише 1,2 млрд. крб. Найгіршим було те, що з суми 1,2 млрд. крб. 78% призначалось на Донецько-Криворізький район (6,5 млн. чол. населення), отже - для задоволення потреб Росії у вугіллі і металі. На решту території України (22,5 млн. чоловік) припадало лише 22% асигнувань на нове промислове будівництво.