Які демографічні зміни у складі населення урср відбулись у 60-80-ті роки? чим вони були зумовлені?

Протягом 1960-1980-х pp. виявилася загальна тенденція до збільшення абсолютної кількості населення України. Між державними переписами населення 1959 і 1989 pp. його кількість збільшилася з 41,8 до 51,7 млн, або майже на 10 млн осіб. Водночас не можна не помітити, що темпи абсолютного приросту населення республіки істотно скоротилися.

Дані свідчать, щодо кінця 1970-х pp. абсолютний приріст населення зменшився фактично більш ніж удвічі. Це було загальним явищем, що проявилося відповідною тенденцією: зменшенням приросту населення України.

Водночас виявилися інші чинники, що негативно впливали на демографічні процеси в українському суспільстві. Якщо раніше це були голодомори, то останнім часом даються взнаки такі чинники, як загальний стан здоров'я населення, а також надзвичайно згубні рецидиви наслідків чорнобильської катастрофи.

У проміжку часу між 1959 і 1989 pp. визначальними тенденціями змін у соціальному складі населення України були зростання урбанізації населення, збільшення кількості жителів міст, індустріальних центрів з одночасним зменшенням абсолютної кількості сільського населення. Так, у 1959 р. кількість сільського населення України становила 22,6 млн осіб (53 %). Перепис 1989 р. зафіксував скорочення кількості сільського населення до 17,1 млн осіб. Стосовно селянства, динаміка скорочення його кількості мала певні відмінності в часі. Найвищим воно було наприкінці 1960-х – у 1970-ті pp. (майже 250 тис. осіб). На загальному тлі цих процесів наведемо низку областей, становище в яких можна кваліфікувати як відносно благополучне: Закарпаття, Буковина, Крим. Одночасно в Чернігівській, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській областях сільське населення скоротилося майже вдвічі, а в Сумській – ще більше.

Від 1979 р. в Україн гається неприємне соціально-демографічне явище – депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на 1000 осіб. Цей процес зафіксовано в сільській місцевості спочатку на Чернігівщині, Сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині і з початку 1990-х pp. у державі загалом.

У 1970–1980-ті pp. економіка СРСР розвивалася в основному екстенсивним шляхом. Це мало негативний відбиток на Україні. У ці роки, за рішенням Центру, споруджували гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск продукції для Союзу. У цьому плані розвивалися підприємства ВПК, металургійні, машино- та верстатобудівні гіганти. Чимало їх, у тому числі гіганти металургії, гірничі та хімічні комбінати, споруджували з орієнтацією на старі технології та проекти. їх експлуатація надзвичайно погіршувала екологію довкілля, а за рівнем забрудненості повітря, зокрема в Донбасі, середньому Подніпров'ї та інших регіонах, Україна мала найвищі показники серед регіонів колишнього Союзу. Кожне п'яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Серед них виділялися Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін. Особливо жахливою виявилася аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. За наслідками забруднення вона була справді світовою катастрофою, особливо для країн Європи. Навколо ЧАЕС було утворено спеціальну 30-кілометрову зону, із якої було відселено все населення. В Україні, за офіційними даними, вважають забрудненими території 16 областей, а фактично – всі області республіки, у тому числі й Київ. На ліквідацію наслідків катастрофи тільки в 1988-1990 pp. витрачено в тодішньому масштабі цін понад 20 млрд крб. Загалом на потреби ліквідації наслідків аварії щорічно витрачається 5–7 % коштів Державного бюджету України.

Радіаційне забруднення після катастрофи є збудником онкологічних захворювань серед населення, зокрема дітей дошкільного та шкільного віку; воно шкідливо позначається на загальному стані здоров'я населення