Вказати позитивні та негативні сторони радянського союзу і країн що утворились після його розпаду

Не знаю то не то вибирешь

Объяснение:

Зникнення Радянського Союзу з політичної карти світу — одна з найважливіших подій другої по­ловини XX ст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на державний суве­ренітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й автори­тарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.

Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче по­роджувалася ціла низка внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли розпадові Радянського Союзу. До внутрішніх слід віднести насамперед однопартійність, яка самим своїм зміс­том заперечувала можливість існування альтернативних інс­титуцій, поглядів, думок.

Серед економічних чинників віддавалася перевага по­літичним, командним, а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспро­порції економічного розвитку республік, регіонів, областей.

У соціальній сфері посилювався процес відчуження наро­ду від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі.

Зовнішні чинники:

На міжнародній арені посилився накал «холодної війни». Захід намагався послабити СРСР, насамперед економічно.

Війна в Афганістані. Втрутившись до справ суверенної дер­жави, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжнародному осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.

Корінним чином підривала радянську економіку гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті ста­новища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.

Всередині країни діяльно заявляли про себе нові лідери та еліти неросійських республік. Проте політична ситуація в кожній з них складалася по-різному. Найрішучіше були на­лаштовані народи Балти. Порівняно недавно, не з власної волі опинившись у складі СРСР, вони постійно нагадували про своє непереборне бажання вийти з нього. А Литва загалом стала лідером визвольного руху в Радянському Союзі.

Зростаюча слабкість центру викликала етнічні конфлікти на території СРСР(Першим виник вірмено-азербай­джанський конфлікт, що спалах­нув через спірність проблеми Нагірного Карабаху.)

Центральна влада втрачала позицію за позицією. Навесні 1990 р. вибори у республіках Балтії принесли перемогу політичним рухам, які виступали за повний суверенітет поза межами СРСР. Зміцнили свої позиції національно-демократичні сили в парламентах України, Молдови, Білорусі, інших республік. Знаменним стало явище, котре отримало назву «парад суверенітетів». Піонером у ньому стала Литва, Верховна Рада якої 11 березня 1990 р. проголосила віднов­лення повного державного суверенітету. А потім упродовж 1990 р. майже всі республіки, серед яких однією з перших була РРФСР (12 червня), ухвалили декларації про державний суверенітет.

Такий основоположний документ 16 липня 1990 р. прий­няла й Верховна Рада Української РСР.