Вчому причина поразки руської трійці?

Ініціатори створення “Руської трійці” прагнули внести революційні зміни в тогочасну літературу шляхом впровадження в неї народної мови. Вони займалися збиральницькою, дослідницькою, видавничою й публіцистичною діяльністю в сфері широкого кола гуманітарних наук (народознавства, фольклористики, мовознавства, літературознавства,історіографії та інше), а також літературно-художньою та перекладацькою діяльністю. Їхні виступи були спрямовані на утвердження живої розмовної мови в літературі, на створення цією мовою шкільних підручників, на впровадження рідної мови в повсякденний ужиток інтелігенції тощо.

«Русалка Дністровая» – збірка, видана в 1837 році в Будапешті, авторами якої були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Це перша народна книга, що поклала початок новій демократичній культурі на західноукраїнських землях. Її зміст пронизаний тяжінням до традицій власної державності та політичноїнезалежності, возвеличенням національно-визвольної боротьби, поетизацією народних героїв (Морозенка, Довбуша, козаків, гайдамаків). Основна частина тиражу «Русалки Дністрової» була конфіскована, й тільки двісті примірників розійшлося по Галичині й Україні. Після виходу в світ «Русалки Дністрової» діяльність «Руської трійці» припиняється, але все ж таки поступ у національному відродженні продовжується.

У 1846 році в Лейпцігу вийшла публіцистична стаття Якова Головацького «Становище русинів в Галичині», в якій були формально визначені основні програмні засади українського національного руху. Наслідком діяльності у дусі цих програмних засад стало видання братами Яковом та Іваном Головацькими альманаху «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1846–1847 рр.). Цей альманах продовжував традиції «Руської трійці».

Слід погодитися з думкою І. Франка, який оцінив діяльність “Руської трійці” (зокрема видання “Русалки Дністрової”) як “явище наскрізь революційне”. Ця революційність полягала перш за все у розриві із старою традицією літератури церковнослов’янською мовою. Вони ввели народну мову галицьких українців в літературну і довели, що між їхньою мовою і мовою наддніпрянських українців немає суттєвих відмінностей – отже, вони становлять один і той самий народ. Тому їхня діяльність стала віхою у розвитку українського національного руху в Галичині, подібно до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства в Наддніпрянській Україні.