Вчому полягала схожість і відмінність тоталітарних режимів в Японії, Італії та Німеччині.?

Завдяки підписанню Берлінського договору країни Вісі (Німеччина, Італія та Японія) завершили формування воєнного союзу. Упродовж наступних 10 років держави-учасниці Антикомінтернівського пакту мали надавати взаємну політичну, економічну та військову до , співпрацювати для досягнення геополітичних цілей, головною з яких було встановлення нового світового порядку. Зокрема, Німеччина та Італія утверджували своє панування у Європі, Японія – у Східній Азії. Токіо отримало формальне право на анексію французьких володінь в Азії і відразу розпочало вторгнення у французький Індокитай. Відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. між Німеччиною та СРСР у ст. 5 цього договору йшлося, що його положення не зачіпатимуть політичного курсу між кожним із трьох учасників пакту та Радянським Союзом. Таким чином, документ давав можливість його учасникам розвивати окремі відносини з Москвою.

Наприкінці вересня 1940 р. Гітлер надіслав Сталіну за приєднатися до Берлінського пакту та взяти участь у розподілі «англійської спадщини» в Ірані та Індії. Можлива участь СРСР у пакті Вісі та поділ сфер впливу між Берліном та Москвою стала предметом обговорення під час візиту міністра закордонних справ СРСР В. Молотова 12-13 листопада 1940 р. до Берліна. На зустрічі з Й. Ріббентропом Молотов заявив про готовність Радянського Союзу взяти участь у союзі чотирьох держав (Німеччини, Італії, Японії та СРСР), але як партнер. Сторони не знайшли порозуміння з приводу розмежування сфер впливу. Москва претендувала на закріплення свого геополітичного впливу в районі чорноморських проток, на Балканах і в Центральній Азії, і не хотіла бути втягнутою у війну з Англією. Це суперечило планам Берліна. Останній вбачав у геополітичних апетитах Кремля загрозу своїм інтересам на Балканах та Близькому Сході. Під час зустрічі у Берліні 12-13 листопада В. Молотов не дав чіткої відповіді на отриману пропозицію. Москва передала свою відповідь послу Німеччини у Москві графу Шуленбургу 25 листопада 1940 р. Формально була виражена готовність «прийняти проект пакту чотирьох держав про політичне співробітництво та економічну взаємодо », але було висунуто низку умов про виключення приєднання СРСР до Троїстого пакту, оскільки це зачіпало інтереси Німеччини та Японії. Радянська сторона так і не отримала відповіді на свої пропозиції, водночас Гітлер віддав наказ почати форсувати підготовку війни проти СРСР.

Упродовж 1940–1941 років до Троїстого пакту приєдналася низка країн, залежних від держав-учасниць, і прагнули за їх до вирішити власні зовнішньополітичні завдання – реалізувати територіальні претензії, забезпечити безпеку від нападу ззовні, посилити геополітичні позиції тощо. До Берлінського пакту приєдналися Угорщина (20 листопада 1940), Румунія (23 листопада 1940), Словаччина (24 листопада 1940), Болгарія (1 березня 1941). 25 березня 1941 р. у блок вступив югославський уряд Драгіша Цветковича, однак через два дні він був повалений внаслідок державного перевороту. Новий уряд Душана Сімовича відмовився приєднатися до Троїстого пакту й уклав договір про дружбу з СРСР. Це призвело до окупації Югославії Німеччиною, Італією та Угорщиною. Згодом до пакту приєдналися Таїланд, маріонеткові держави Хорватії, Маньчжоу-Го та уряд Ван Цзінвея в Китаї.